6
6
“Наші люди б’ються на вулицях, ти мусиш бути там. Шраме, придивись до новачка”, - голос належав Поліні, та відчувалось, що її вустами промовляє хтось чужий.
Костянтин вже й не сподівався, але коли переступив поріг, йому у спину пролунало: “Бережи себе, тату. Люблю тебе.”
Чіп знешкодили, попередньо поцікавившись, чи немає Костя в голові не кремнієвих кіберімплантів. Потім наказали притулитись скронею до схожого на прожектор пристрою, клацнули вимикачем.
Шрам дістав з кишені складану бритву й запропонував: “Хочеш, допоможу? Чи сам виріжеш? Чіп не глибоко, ти майже нічого не відчуєш.”
- Сам впораюсь, - відповів Кость, відчувши напад нудоти від вигляду леза у брудних пальцях з чорною каймою під нігтями - Пізніше, якщо можна.
- Можна, - знизав плечима Шрам, - Все одно, це тепер лиш електронне сміття. Подобається ходити зі скалкою - ходи…
Дорогою Шрам, старший групи, підганяв: “Вперед! Вперед!” П’ятеро бійців бігли попереду Костянтина, вишикувавшись колоною по одному. Від їхніх черевиків високо підлітали краплі багнюки: ближче до поверхні стінами стікали струмки брудної води, у повітрі стояв густий сморід смітника. Кілька крапель влетіли Костеві у відкритий рот. Це миттю вибило зі стану фрустрації, у якому він перебував відтоді, як йому тицьнули у руки потертий карабін і погнали плутаниною вузьких тунелів. Він сердито відпльовувався. З незвички гуділи ноги, кололо у бік.
- Зі зброєю вмієш поводитись? - спитав Шрам, перш ніж випірнути на поверхню крізь каналізаційний люк.
Костянтин заперечливо хитнув головою: “Я - художник.”
Шрам засміявся, перемкнув важіль на рушниці у його руках: “Ось запобіжник, цим кінцем напрямляй на тих свиней, тисни гачок. Десять зарядів - і порожній. Якщо встигнеш випустити усі - бий прикладом. Тримайся поруч. Роби, що і я. Наш інтерфейс тобі поставимо пізніше, якщо заслужиш, а поки що виконуй мої накази.”
Костянтин вперше побачив місто із повністю вимкнутою візуалізацією: забагато сміття, забагато бруду та смороду. Навіть погода була бридкою: надвечір стало холодніше, й з верхніх ярусів на нетрі поволі сповзали, скочувались бетонними стінами сірі патьоки туману. Вони, здавалось, увібрали усе найогидніше, що можна було знайти у ядучому віддиху кібернетичного монстра на ім’я “Цісарград”.
Загін повстанців влаштував засідку за барикадою із різного непотребу, якою місцеві відгородили вузький провулок від магістралі. Костя стискав рушницю збілілими від холоду пальцями, спостерігав, як одягнуті у дрантя мешканці несли поламані меблі, зірвані з петель двері, уламки та цілі речі. Навіть діти жбурляли на півтораметровий гребінь валу свої примітивні саморобні іграшки.
Ревіння двигунів тяжкої техніки поволі наближалося з трьох сторін, здавалось, від нього трясуться й осипаються стіни. Місцеві розбіглися провулками у пошуках прихистку, матері пхали дітей у найбрудніші, найтемніші щілини між плитами будівель, у колодязі каналізаційних та вентиляційних шахт.
Брязкіт металу й ревіння сирен повільно наповзало звідусіль, замикаючи кільце навколо Нетрів. Жовті, білі та сині спалахи підпалили туман. Наближались колони зі спецтехнікою служби безпеки. Першими на тлі пекельних сполохів проступили обриси шеренги штурмовиків. Перехрещені блискавки на нагрудних пластинах виглядали, наче білі кістки під чорними черепами шоломів. Підсвічування лазерних прицілів їхніх короткоствольних електричних гвинтівок переливалось спалахами червоних іскор, відбитих у бездоганному глянці броні. За ними вулицею сунули екскаватори. Пофарбовані у жовтий з червоними смугами ножі високо підняті над кабінами. Фарба місцями полущилась, на металі проступили іржаві патьоки, схожі на криваві плями. За кільканадцять метрів, навпроти купи сміття, за якою принишкли бійці Шрама, зупинився головний загін, очолюваний офіцером.
- Увага! Мешканці сектору “Д”! - прохрипіли гучномовці. Звук відлунював між бетонними стінами, розносячись далеко вглиб знелюднених вулиць, - Корпорація “Цісар” проводить у вашому районі гуманітарну місію! Будь-який опір буде кваліфіковано як екстремістську діяльність і негайно придушено наявними засобами впливу! Всім вийти з помешкань й вишикуватись вздовж вулиці! Працівники корпорації допоможуть вам пройти процедуру чипування!
“Приготуватись усім, стріляти тільки після мого сигналу”, - промовив Шрам самими губами до бійців спротиву, що втиснулись у барикаду.
Костянтин обережно виглянув крізь бійницю. Серце, здавалось, ладне вискочити через горлянку, карабін тремтів у спітнілих руках. Усі три загони штурмовиків були наче на долоні.
Вийшли кількадесят зіщулених фігур й без жодного звуку притулились до стіни будівлі. Вони більше нагадували аморфні купи лахміття, аніж живих людей.
- Підходьте до роботизованої станції, не бійтесь, процедура швидка й безболісна! Чіпи для бідних верств населення надаються безоплатно й мають ряд переваг: доступ до сервісів корпорації, соціальний захист, притлумлення відчуття голоду та дозволяють санітарній службі корпорації посилити контроль над розповсюдженням вірусних інфекцій!
Ті, хто здався, завмерли на місці, ніби й не чули: ні жесту, ні звуку. Офіцер махнув розкритою долонею, й від загону штурмовиків відділились п’ятеро. Вони наблизились, дехто з солдатів замахнувся прикладом. У цю мить з під лахміття вилетіло широке лезо мачете й рубонуло першого по не прикритому бронею зап’ястю.
- Бий їх!
Тайра завершила дугу удару під підборіддям у солдата, підхопила рушницю з землі й розрядила чергу у шеренгу. Кілька штурмовиків впали, інші відступили за опущені ножі екскаваторів, більшість з них остерігались стріляти, бо через сум’яття на лінії вогню змішались свої та чужі.
- Бий! - повторив Шрам, вискочив на барикаду і розрядив обріз дробовика в офіцера впритул. Той склався, ніби лялька-маріонетка з обірваними ниточками.
- Би-и-ий! - підхопили десятки горлянок,- Би-и-ий! - відгукнулись з усіх затінених провулків, що виходили на магістраль позаду загонів.
- Бий! - разом з усіма кричав Костя, переплигуючи барикаду.
З вікон вищих поверхів на кузови екскаваторів полетіли пляшки із запалювальною сумішшю. Штурмовики почали відступати. Дехто не витримавши кривавої навали, у котру, здавалось, втілилась вся несамовита злість і скажена відвага, на яку здатен натовп, кидали зброю і намагалися врятуватись втечею. Їх безжально затоптали. Люди з Нетрів пішли війною на людей з вищих ярусів Цісарграда.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!