П’ятий день
На наступний день вапно все ще гасилося, тож продовжувати білити церкву було неможливим. Але за настановою отця Григорія, Павло не сидів весь день без діла. У перервах між божими службами, він уважно перечитував Апостол, пригадуючи усі постулати християнства. Тим часом як Тимофій зі святим отцем прибирали двір і відпочивали.
За парканом бавилися діти, галасуючи на всю вулицю, гуляли юнаки, збираючись у компанії, байдикували старі. А Павло все сидів, читаючи про діяння апостолів. Весь день зайняло це діло. І навіть коли почали дзвонити дзвони, закликаючи на вечірню службу, він не дочитав до кінця.
- Гей! – гукнув Тимофій це втомлене тіло, що ледь пересувало ногами, після служби. – Ходи вечеряти, я сам приберу!
- Угу… - знесилено кивнув парубок та поплентався у хатинку за церквою.
Сів за стіл, дочекався всю іншу їх велику родину. Вони разом помолилися та приступили до трапези. Поїли каші, пирога з ягодами, запили узваром. А після Павло виповз надвір та сів на кам’яний паркан, обличчям до сонця, що поступово наближалося до обрію.
Неподалік гиготіли гуси, кудкудахкали кури, рохкали свині. І літав свіжий вечірній вітерець, що хвилював волосся та поділ довгої одежі. Хлопець повільно вдихнув аромат села із запахом квітів, та протяжно видихнув.
Поряд почулося глухе гупання, ніби хтось їхав на возі. Павло подивився у ту сторону і вмить зашарівся, заховав погляд. То Агній котив велику пусту бочку по дорозі, не звертаючи уваги ані на церкву, ані на її служителя, що сидів на паркані. Око християнина помітило маленьку ромашку, що росла під огорожею. Стрімко зірвав її, нерішуче покосився на язичника, який наближався, і мужньо видихнув, набираючись рішучості.
- Агнію, - вирівнявся він, - вибач мені, - винувато протягнув йому квітку. – Мною оволодів гнів. Я багато поганого наговорив тобі.
Той покосився на Павла і повернувся до дороги, продовживши котити свою бочку так, ніби до нього ніхто і не звертався зараз. Слуга божий зневірено опустив плечі.
- Агнію… Вибач… Я розкаююсь, перед тобою…
Але рудий не відреагував. Здавалося, що для нього цього християнина взагалі не існує. Він просто йшов дорогою, перекатуючи свою бочку, і думав про своє. Павло сумно зітхнув, опустивши погляд на ромашку. Відклав її у сторону.
Раптово, Агній зупинився, вирівнявся, важко видихнув через ніс. Християнин схвильовано покосився на нього. Рудий відстав від своєї бочку, підійшов до хлопця, узяв квітку та почав по черзі відривати її пелюстки. Павло здивовано спостерігав.
«Пробачити, не пробачити, пробачити, не пробачити…» - гадав язичник.
Коли остання пелюстка полетіла до землі, Агній невдоволено подивився на Павла.
- Пробач мені… - щиро вибачився той ще раз.
Але замість слів, рудий стрімко схопив його за підборіддя та нахилився впритул до обличчя. Огледів ненависним поглядом повне підкорення християнина.
- Вибач… - подався той до нього, нерозбірливо кажучи кожне слово. – Я був неправий… Мої слова були надто злі…
- Боги захистили тебе, - прошипів Агній крізь зуби. – Дякуй Долі, яка благоволить тобі вже котрий раз поспіль, - відкинув його від себе. – Колись це везіння закінчиться і тоді я вже не буду такий поступливий, - відступив та повернувся до бочки, яку продовжив котити.
Павло занепокоєно подивився йому вслід. Погладив свою щелепу.
«То ми помирилися чи наступної зустрічі він мене таки вб’є…?»
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!