Віра двох

Сьогодні була неділя – Мала Пасха, коли згадували про Воскресіння Христове, тож у церкві зібралося чимало народу. Людей було менше, аніж у день Іоанна Хрестителя, однак все одно отець Григорій починав непокоїтися, чи вистачить літургійних хлібців на усіх.

Почалася служба зі святкової Утреньої, коли особливо урочисто співали псалом «Хвалить ім’я Господнє», читали уривок з Євангелія про Воскресіння Христа, співали Воскресний канон, Велике славослов’я у славу Бога та читали Перший час.

Божественну літургію почали з читання Третього та Шостого часів, які містили псалми, молитви і прохання. Після чого отець Григорій почав Літургію оголошених.

Читалася Велика єктенія, у якій молилися за усіх християн, співалися псалми, що прославляли Бога, тропарі і кондаки про суть сьогоднішнього дня. Священик урочисто виніс Євангеліє, став на амвон та почав читати уривок з Послань апостолів, уривок про воскресіння Христове, після чого почав свою проповідь.

Святий отець казав про те, що ми маємо бути добрішими до ближніх своїх. Проявляти любов, прийняття і розуміння до тих, з ким ми маємо різні переконання.

- Доброта і любов то є найвищі цінності християн! – важливо промовляв він до прихожан. – Христос говорив про безумовну любов до усіх людей на небі і на землі! До ворогів і до друзів! До тих хто прославляє вас і проклинає вас! Прощайте та прощені будете! Любіть і люблені будете!

Павло, слухаючи ці промови, винувато опускав погляд під ноги, згадуючи усі свої злі слова на адресу язичників та Агнія зокрема.

Почалася Літургія вірних.

Слуги Божі співали Херувимську пісню, що символізувала ангельське поклоніння Богу. Отець Григорій виніс хліб і вино, промовив молитву про їх перетворення на Тіло і Кров Христа та прочитав “Отче наш”. Після чого почалося причастя, коли віруючі підходили до Чаші, відпивали вино та отримували просфору. Коли кожен з присутніх причастився, слуги Божі прочитали подячні і завершальні молитви, благословляючи вірян.

Щойно літургія завершилася, святий отець почав молебень за здоров’я усіх жителів села і тієї хворої дитини зокрема. Батькам малечі навіть освятили воду, якою вони збиралися її поїти.

Закінчилися усі служби Божі ближче до полудня, після яких Тимофій із Павлом прибралися у церкві та відправилися на сніданок, який правильніше можна було назвати обідом.

- Сьогодні було доволі багато людей на службі, - задумливо висловився Павло, після трапези.

- Наш прихід потроху більшає, - кивав святий отець на це.

- Можливо… Отець Григорій, - посунувся юнак до нього, - я нещодавно задумався, а що як інші не хочуть приєднуватися до нас через те, що вони не знають про що каже Святе писання?

Чоловік насупився таким словам.

- Що як їх уявлення про християнство є хибним? І саме це відвертає їх від Бога? – продовжував хлопець.

- Хочеш розказати їм про те, чим є християнство?

- Тільки якщо ви благословите мене на це, святий отче.

- За умови, що ти не будеш примушувати їх до нашої віри, будеш з розумінням ставитися до їх традицій та пообіцяєш утриматися від сварок.

- Обіцяю, святий отче, - вклонився парубок. – Інакше я зніму своє вбрання та піду звідси.

- Добре… - видихнув чоловік, навіть не знаючи до чого може призвести така ініціатива.

Павла він все ж таки благословив, дав настанови про що краще не говорити і чому варто приділити більше уваги. Юнак з повагою прийняв усі ці слова та пішов проповідувати. Місцем для цього обрав шинок – там якраз було багатсько людей сьогодні. Став на видне місце у стороні та ніяково витер мокрі долоні об підрясник.

- Люди! – схвильовано гукнув він присутніх.

Селяни спантеличено відволіклися від своїх розмов та їжі. Подивилися на нього.

- Кхм, - незручно прочистив парубок горло. – Ісус вчить розумінню всіх нас! Прощенню! Любові та добру! Перед Христом усі люди рівні! Жінки, чоловіки, старі та малі! Він приймає усіх! Прощає гріхи! Пристрасті! Допомагає нужденним!

Язичники скептично перезирнулися між собою. Агнія тут не було, однак настрої серед прихильників Перуна були не дуже схвальними.

Павло розповідав про Християнство, про шлях Ісуса, про те, як проповідували апостоли. Старий Завіт він майже не чіпав, боючись натрапити на сварку з приводу створення світу і кар Божих, тож розказував, в більшості, саме про Новий. Присутні слухали. Хтось з цікавістю, хтось зі скепсисом. Деякі навіть кивали, погоджуючись з наведеними цитатами.

У якийсь момент трійка язичників несподівано піднялися і прикотили до парубка бочку, на яку допомогли йому встати. Павло із благоговінням посміхнувся, реагуючи на це прийняття. Піднявся, що його тепер було видно звідусіль, і натхненно продовжив промову.

- От, - задоволено кивнув один з тих, хто прикотив бочку. – Тепер Перуну буде значно легше влучити.

По всьому шинку прокотився сміх, від чого християнин знітився так, ніби на нього відро помиїв вилили.

- Чужий ти тут, - сказав йому один з язичників. – І віра твоя чужа. І сам ти тут не треба.

Павло незручно зліз з бочки. Продовжив проповідь, але тепер його майже ніхто не слухав. Селяни повернулися до власних розмов, до їжі. Голос парубка з кожним новим словом ставав все тихішим, а в якийсь момент взагалі пропав. Павло пішов з шинку зовсім без настрою. Ніби і слухали його на самому початку, та під кінець зовсім усе зіпсувалося.

- Гей! Християнину! – гукнув його хтось позаду.

Юнак обернувся. Побачив декількох язичників, які жваво підійшли до нього.

- Тож Ісус, так? – обійняв його один за шию та повів далі дорогою.

- Так, - згідно кивнув Павло. – Він проповідував серед простих людей, - із жестами продовжив він розповідь.

Ця компанія зацікавлено мугикала, тож парубок швидко повернув усе натхнення до переказу Святого письма.

Агній, тим часом, підходив до капища. Зробив піднесення усім п’ятьом ідолам у вигляді горнятка меду, помолився Дажбогу, пішов до річки та вмився. Сів на березі, спостерігаючи за маленькими хвилями.

Кумкали жаби в заростях очерету, дзижчали жуки, шелестіли дерева. На поверхні води з’являлися концентричні кола від риб, які хапали ротом повітря і комарів.

- Може порибалити…? – зірвав хлопець травинку та почав її гризти.

Але недовго було тихо у цій місцині. Доволі скоро почувся якийсь галас зі стежини.

- Ні! Пустіть! Не треба! – у паніці кричав Павло.

Агній спантеличено обернувся до капища.

- Хахаха! – переможно сміялися інші язичники, які тягнули християнина до кумирів. – Схилиш свою голову перед Перуном!

- Ні! Прошу! – щосили виривався парубок. – Ні! Будь-ласка! Не треба! Мій Бог не пробачить мені!

Рудий піднявся і пішов на галас, бажаючи дізнатися, що тут відбувається. Повернувся на капище, побачив своїх приятелей, що схопили Павла, який з усіх сил опирався.

- Гей! – обурено гукнув Агній присутніх. – Чим ви займаєтеся?! – рушив до них.

- Агнію! – у відчаї заволав християнин до нього. – Вибач мені! Я був надто злим до тебе! Я більше не буду! Прошу! Хай відпустять мене!

- Ще чого! – неприйнятно глянув на нього інший язичник, що обійняв раніше за шию. – На коліна, перед справжнім Богом! – вдарив його під коліна, від чого християнин звалився на землю, прямо під великим ідолом Перуна.

- Ні! Благаю! – у сльозах просив Павло, насилу упираючись всьому, що з ним робили. – Не треба! Я прошу! Прошу вас!

- Схиляйся! – натиснув на нього інший.

- Ні! – вперся той руками в землю, заважаючи покласти його чолом на землю. – Не треба! Прошу! Відпустіть!

- ТА ЩО ВИ РОБИТЕ, ЗРЕШТОЮ?! – ошаленів Агній та відкинув власних друзів у сторону.

Павло перелякано обернувся.

- СИЛОЮ СХИЛИТИ ХОЧЕТЕ?! – лютував рудий. – А як вас перед хрестом схилити, то як вам воно буде?! Знищуєте душу! Такому вас вчили наші предки?! ВИ Б ЩЕ ВОЛОССЯ ЙОМУ ВІДРІЗАЛИ, ПОКИДЬКИ! Притягли цього іновірця на нашу землю! – схопив християнина за комір та викинув його за межі капища. – Осквернили пам’ять наших предків! Землі наших предків!

Павло покотився по дорозі, збираючи на підряснику увесь її пил.

- Хіба він не має вибачитися, перед нашими Богами? – не могли зрозуміти приятелі. – Хіба не має понести справедливого покарання за те, що він робить?!

- А ЩО ВІН РОБИТЬ?! – оскаженіло подивився Агній на мовця. – Язиком своїм чеше?! Ти можеш так само! – кивнув на друга. – Він не влізав у наші ритуали! Не намагався знищити наше капище! То якого біса ви притягли його сюди?! – огледів друзів. – Познущатися?! Перетворити святе місце на бійню?!

Павло вражено подивився на все це.

- Наші предки бачать ваші діяння! – продовжував лютувати рудий. – Бачать те неподобство, яким ви займаєтеся на їх землі! Бачать все це і відплатять! Вони кожного з вас покарають за осквернення нашого капища! – показав собі пальцем під ноги.

- А як принести його у жертву? – запропонував хтось.

- ТВІЙ ДІД ЛЮДЕЙ ЇВ?! – обурено глянув агній на того. – На кой біс йому мертва людина там?!

- Як відплата, - насупився язичник. – За наше минуле капище, за життя старців!

- То він сам це і робив ви хочете сказати?! – змахнув лідер на християнина. – Та він ще не народився, коли церква вже стояла!

- Око за око, - був непохитним чоловік.

- Вгадайте, скільки разів я вже намагався його вбити?! – вказав він пальцем на Павла. – Доля поклала око на нього! Так його любить, що в усьому допомагає! Для чогось вона його сюди привела! І для чогось рятує постійно! Хто ми такі, аби йти проти волі богині?!

- Хочеш сказати, ми маємо прийняти його віру? – з огидою запитали друзі.

- Навряд, - подивився Агній на жертву. – Але чомусь він сподобався Долі і вона його захищає. НЕ НАМ ЙТИ ПРОТИ ВОЛІ БОГІВ! – повернувся він до інших. – Якщо така їх воля – нам треба прийняти її!

Приятелі неприємно перезирнулися. Рудий кивнув, коли зрозумів, що його усі зрозуміли. Обернувся до Павла, підійшов, схопив його за лікоть та силою підняв, повів назад до села.

- Ти врятував мене, - зі сльозами на очах говорив християнин, спотикаючись на ходу.

- Доля врятувала, - сухо відповів той. - Я лиш інструмент Богів, а не один з них.

- Дякую тобі… - огорнув він Агнія руками та притулився тілом до тіла, взявши у теплі обійми.

- Гей, - напружився той. – Що ти робиш?

- Дякую… - погладив Павло його спину. – Вибач мені, що я був не терпимим і злим, - сумно поклав голову йому на плече. – Зовсім забувся я… - зітхнув, як почув від яскравого волосся сильний запах меду із воском. – Як солодко ти пахнеш, Агнію… - із довгим глибоким вдихом стиснув він парубка сильніше.

- Гей, - ніяково відгукнувся язичник, починаючи червоніти.

- Вибач мені, будь-ласка… Не через нелюбов до тебе чи інших язичників я був таким злим, - відсторонився обличчям, подивившись прямо в очі. – Я люблю інших людей, тебе, твоїх братів і сестер… - провів долонею по його щоці. – Просто… - опустив погляд. – Неспокій на думці моїй за вас і душі ваші. Я був таким гидливим не через те, що ви поклонаєтеся іншому богу. І не через те, що маєте власні традиції… А тому що ви не думаєте про душі свої… - підняв очі до очей, помітивши, що погляд Агнія значно пом’якшав. – Моя мрія, аби усі люди, після того, як спочинуть, попали у Царство Боже, у вічне блаженство, Едем…! Та Бог мій ревнивий і може не пустити туди тих, хто не признає його своїм єдиним Господом. Хіба ти не бажаєш вічного щастя і радості? – заглядав він у очі. - Тільки через це я намагався навернути вас до християнства… - опусти погляд. – Добрі спонукання керують мною, та реалізовую я їх зовсім не добрими словами… Вибач мені… - знітився.

- Та нічого. Адже капище нам не спалив і нікого зі старих не вбив, - невимушено знизав Агній плечима.

Павло підняв очі із благоговійними думками про прощення, як до його вуст стрімко притиснулися інші.

«Агнію?» – ошелешено вперся він долонями в груди.

Рудий його міцно обійняв, не даючи піти далеко.

- Що ти робиш? – шоковано розірвав Павло їх поцілунок.

- Прощаю тебе.

- Ви маєте такі традиції? – насторожено відсунувся християнин.

- Ні, просто ти сподобався мені. Думаєш я першого разу не помітив твої нахили? – із хитрою посмішкою притиснув його до себе.

- Змій-спокусник… - впирався він у його груди долонями.

- Так цікаво мене підколодною зміюкою ще не називали, - усміхнувся парубок.

- Хтивість то гріх, через який Бог закриває прохід до Царства свого, - несхвально пояснив вірянин.

- А ти знаєш, як та хіть взагалі виглядає? – посміявся Агній.

- Здогадуюся… - підозріло висловився Павло.

- Ти колись бачив, як кіт кішку має? - хитро посунувся парубок до нього. - Чи бик на корову залазить?

Християнин відвів несхвальний погляд у сторону:

- Штовхаєш мене до гріхопадіння, Агнію…

- Перестану, якщо ти перестанеш бути таким нестерпним, - заглянув він йому у очі.

- Буду намагатися, - покосився Павло на рудого. – Хоча ще маю навчитися терпіння. Якщо помисли ваші чисті, а серця любов’ю наповнені, то може… - поклав він долоні на коротку руду бороду. – Бог знайде прощення до вас за поклоніння іншим богам? Знайде милість, аби пропустити до Царства свого…? - пригорнувся чолом до його обличчя.

- Мої боги, здається, прийняли тебе, щойно ти тут з’явився… - зітхнув той. – Постійно тобі допомагають, хоч які речі ти кажеш та робиш…

- Хай Господь Бог благословить нашу дружбу з тобою… Знищить ворожнечу та посіє зерна любові…

- Аби вони згодом зійшли та розцвіли…

Павло задумливо кивнув:

- Для твоїх бджіл, - потішно посміхнувся.

- Мед з таких квітів буде значно солодшим, - пригорнувся він до його обличчя, ховаючи парубка за пахучим рудим волоссям від усього навколишнього світу.