Я будую себе на руїнах життєвих подій

Я будую себе на руїнах життєвих подій,

На розлогих полях лине вірш мій—

Свята панацея.

Біль кидає розряд 220,— плач, серце, німій!

Ти ніколи, ніколи, ніколи,

Не знатимеш де я.

Ці зруйновані стіни не мають історій нових,

Я залишу тут кілька подряпин; повага силі.

Ти не чуєш мене. Не чуєш мене, а їх

Ти ніколи не чути не вміла.