Маріуполь

Відмивають сльозами янголи

Криваво-червоні води моря.

Ридали, що народ не доглянули,

Що душі живих вмирають з горя.

То є справжня духовна агонія,

Усе це - біль непідробний;

Це є криків дисгармонія,

Це хрест могили саморобний.

Янголи усе ридають,

Що ні матері, ні діти

Більше спокою не мають,

Що їхніх мрій догоряють квіти.

І хоч зів'ялі квіти на могилах,

Хоч море далі багряніє,

Янгол силу принесе на крилах,

Щоб у серці було світло, як стемніє.

Мусить бо і душа, і серце жити:

Душа, аби боротися за себе,

А серце, аби не забувати, що таке любити,

Хоч як тебе, мій янголе, агонія шкребе...