Різноцвітка у чужій країні.

Цар підскакував на місці,

- Квіти милі, ми у цілі!

Будьте всі напоготові!

Обережно, скали – гострі!

Хвиля викинула човен –

на камінні лежать мокрі.

– Ламінар, команда – в зборі?!

Як назад вертатись? Поїзд?

Таксі, коні чи тролейбус?..

Що верзу – мабуть від стресу.

Це ж пливти нам через море…

Чи подасть хто небудь кофе?

Розтрощило всенький човен –

вибору нема, до гроту.

Уперед! – шукати доню…

Чи спочатку ліпш обсохнуть?

Мокрі курки… От дилема.

Може Квіточка в тенетах?..

Всі – непевною ходою

вирушили у дорогу.

Йти прийшлося їм недовго –

Різноцвітка вийшла з сховку.

– Татко, рідний! – щастя сльози.

Цар Капріз розтав в любові.

– Познайомся – чамурляндець.

Прехороший, смілий хлопець.

– Як тебе, спаситель, звати?

Нагороди – вчинок вартий, –

Цар Каприз потиснув руку…

– Проси що завгодно, друже.

– Тут таке непевне діло…

Ваша дочка. полюбилась.

Чи дасте для шлюбу згоду?

– От воно що?! Діло скоре… –

вус підправив. – Різноцвітка,

щось кажи. Чекаєм. Сміло.

Опустила очі долу,

зашарілась миттю. – Згодна.

– Ясен-красень мене звати,

принц найменший того царства.

Прізвисько смішне Чумирдло

за кремезний стан отримав.

– Оце так! – схопилась Квітка.

– Чого зразу не відкрився…

Піду… – губоньки надула.

– Та куди! Постій. Не вздумай.

Що за небезпечна примха?

Прошу в царство на гостину.

Катер для майстрів зоставим –

завтра ж ним займуться. Ладо,

годі вже вередувати.

– От характер… – бовкнув тато.

Принц всміхнувся, – Йдем вздовж річки,

згодом на дорогу вийдем.

Перевальцем пішли краєм,

ззаду море піну гнало,

з моря в ліс шугнули чайки,

шторм в повітря кинув зашморг.

Потемніло – дощ закапав…

В грот пірнули майже вчасно.

Фиркав цар Каприз, сопів,

– Мозолів натер зо три.

Це ж не царське-барське діло –

в черевиках бездоріжжям.

Тільки з лавки – нові, модні…

Ніжкам горе. А де ноші?

Камінь, квіти, сонце, води…

все зелене – мохи... мохи… –

Відібрало царю мову.

– Нереально!.. Напрочуд.

Страх зелений – навіть хмари!

Квітка, доню – я не марю?