Навиворіт

Навиворіт

-/---/---/---/-

Втрачаючи себе, життя бажання теж зникає.

У пошуках себе душа немов в пітьмі блукає,

А стук у сенсів двері лиш виснажує й вбиває.

Зневіра проникає надто глибоко під шкіру.

І в самокатуваннях я ніяк не знаю міру.

Лажаючи щораз, руйную знов її довіру.

Вона ж про досвід свій мені колись сказала фразу:

"Із вуст само-презирство - так побачать нас щоразу.

Тому мовчи, в слова не перенось свою відразу".

Та як би не хотіла, не старалась та не грала,

Та як би це гнітюче у слова перевертала,

Але в моїх думках проказу цю не подолала.

Та знаю, що нікчемний за свою кляту природу.

Душі не замаскує ницість навіть моя врода.

Та й врода субʼєктивна, тож не варта й співу оди.

Цей голос навіженості презирливо регоче.

Він живиться стражданнями від ранку і до ночі.

Лиш кривиться, образливі слова мені шепоче:

"Сцикло, брехло і збочинець, таврований негідник.

Кусаєш лікті заздрощів, шкребеш зриву обітник.

І, в решті, гра на публіку - твій козир, твій провідник.

Ти усмішкою давишся і радий лицемірно.

В терплячості і зручності ти схилишся покірно.

Не вартісне життя твоє. Падеш закономірно.

Бажаєш собі спокою? Надієшся на щастя?

Невже у себе віриш так? Забув, що ти - напастя?

Маскуєш сам же рани всі за маскою безстрастя!.."

Доводить філігранно він, викручує назовні.

В істериці я корчуся, слова ті невгамовні.

Молю себе замовкнути, даю лиш дні умовні.

Під краплями цих сліз важких тріпочуть знову вії.

Як голос все ж гамую - важкість зловлю ейфорії.

Та будемо все ж чесними: думки - не я. Я - дії.