Візьми все своє і вийди з місця цього (огидні тексти, 21+)

Писано року божого 2019, виправлено в 2025, і як треба буде — ще виправлю згодом, хвала Господу нашому, в цифрову еру жиємо, то переписати оприлюднене не проблема.

2004 рік

Від початку нашої нової історії в сраку крокували ми довгих 15 років за копрофілами, які спочатку правдами і неправдами пробиралися до влади, а потім і нас всіх переконали, що бути копрофілами - то добре. Ми і до того, правда, жерли гівно, мовчки, підозрювали, що то геть не канхфєти, але мовчи жерли і не зізнавалися собі в тому, бо десь в глибині розуміли, що щось не так, здогадувались, що їсти гівно — то ненормально. Але тут нам почали спочатку якось м'яко, а потім і прямим текстом казати, що то наче як і нормально. Жерти гімно у ВИШі, лікарні, державній установі, будь де взагалі — добре і нормально. Назвіть речі своїми іменами, кричали вони, визнайте правду, казали вони — всі жеруть лайно, а значить —люблять його. Ви просто не розгледіли копрофіла в собі. І ми почали вірити. І як вони нас до цього привчили, ми запхали совість і мораль десь глибоко-глибоко, а потім вже свідомо обирали кращих копрофілів до влади, а вони ділилися гімном з нами.

Але з'явився один дядько і сказав, що жерти гімно — то тупо. І він сначала казав, шо він не копрофіл. І сказав ще, що та срака в якій ми сидимо — геть не тепле і комфортне місце, як ми думали, а якась непридатна для життя територія, бо чогось копрофілів стає менше — виїздять чогось в інші, більш чисті місця для проживання. І цей дядько розповів нашу історію, що ми весь час, виявляється, жерли лайно, і батьки наші, і діди. Копрофіли маскували нам те гімно, казали що то канхфєти, прадіди плювалися, але з якихось причин мусили жерти. А ми вже і не помічаємо, що то гімно — серед нас стало нормальним їсти гімно, хоч і досі незрозумілим, бо воно ж воняє. Але це стало традицією, майже.

І ще цей дядько розповів одну дивну річ: виявляється гімно це не їжа, а добриво, яке використовують для зростання і розвитку високорозвинені організми — рослини. І він казав, що треба вибиратися зі сраки. Але ми сиділи у ній вже давно, і це викликало в народу певні питання. "Як тепер швидко вибратися зі сраки?" — питали його люди. І він відповідав: "Не бува так швидко, як ви хочете, бо фізика світу і географія місцевості вказують на те, що зворотній шлях зі сраки буде мінімум 15 років, бо відстань на вихід зі сраки не міняється, це стала величина, яка впливає на час пересування. Швидкість може впливати. Шо швидко рухається? Правильно, самольот. Але в нас нема тут самольота, який вивезе нас з цього місця, де ми є. І в цьому місці, де ми є, нема матеріалу, щоб зліпити літака. Тому пішки." І далі він обіцяв вивести нас усіх з дупи і навчити робити справжні канхфєти. Він казав, що це буде по новому і дуже незвично. І ще казав, що воняти не буде.

Але він виявився таємним копрофілом, хоч і розповідав усім що руками ніколи не брав гівна. Один там ще був весь час проти, щоб вийти зі сраки, та й групку таку зібрав, звалася "За лайно!", і вони розповіли усім, що бачили, як дядько-антикопрофіл жер гімно, та й ще двома руками, і всім то розповіли. Тому цьому дядькові, який хотів усіх зі сраки вивести — не повірили і пішли далі в сраку.

Але ця ідея, про чисте середовище для життя, таки захопила народ, бо люди почали говорити, що дійсно в сраці трохи тойво — воняє. І той, хто підгледів і наговорив всякого про того дядька, сказав: я нє думаю, што в сракє абсолютно всьо плохо, скарєє всєго в сракє їщьо єсть что дєлать, ми, напрімєр, можем тут поставить кандіціанєри і асвіжитєлі, і будєт ні так ванять. Кагда-та жи тут билі кандіціанєри? Пусть ми не вміємо робити самольоти, шоб вибраться зі сраки швидко, але ми вміємо купити кандіціанєри в карєї, освіжитєлі в кітаї, і буде не так воняти. А єсть гавно - ето нормально, каждий має на це право — права вибора."

2014 рік

Наступні 10 років у сраці не минули даремно для нашого народу. Ми знову заглибилися у сраку, ставлячи кондиціонери і освіжувачі повітря, але то не допомогло. Ми вирішили знову вийти зі сраки, але нас атакували інші копрофіли — з питомо глибинної сраки, бо ми перестали купляти освіжувачі та кондиціонери, які вони нам торгували. Ми відступаємо в бік виходу зі сраки, у світле свіже майбутнє, а вони нас тримають, кажуть, лишайтеся, без вас мікрофлора сраки геть пропаде. Ми їх почали палити. Це традиційний метод, який ми здавна вміємо використовувати, як виявилося. Виходили ми повільно, але впевнено, поки один не сказав: "Ми тут всє ідьом, а лучьшє ж вихадіть асфальтіраваной уліцей, а ми всьо єщьо ідьом по гівну! Паєтому і мієдлєна. А іщо, я вам нічєво нє должен, а іщьо, кто-та крадьот у нас гівно! Поетаму, ми нє можєм ідті по асфальту!"

Народ як підмінили: всі кричать, так, правильно, хай він нас тепер виводить! Ну, почав він нас виводити, десь асфальту в сраці намутив і дороги прокладав гарні, але цей асфальт вів чогось у сраку, а не з неї. Але мовчали вже — асфальт же був, значить не бреше...

2022 рік

Злі копрофіли, які вийшли з самісіньких темних глибин глибинної сраки в 2014, ніде, як виявилося, не ділися — знову тягнуть нас, назад у сраку женуть, бо їхній мікрофлорі без нас пизда. Вони нас вважають за частину екосистеми сраки. Багато хто ведеться на гівно з глибинної сраки — вони кажуть, що в нас тут несправжнє гавно, що це ми самі тут собі гавно спортили, а от у них там воно справжнє — дуже вкусне, палєзне, від всіх балєзнєй помага, знімає порчу і вінець безшлюбності, продовжує життя на 50 років мінімум, а ще з їхнього глибинного гівна можна робити справжні самольоти.

Про самальоти народ ще пам'ятав щось, то частина таки повелася на ці казки. Але ми не повелиися, то тепер б'ємося проти глибинних копрофілів. От вже три роки як.

Тримаємось поки, бо більше не хочемо жерти лайно. Вогнем прорубаємо вихід із сраки. І наче як непогано виходить. Одне лякає: аби не з'явився хтось, черговий провідник, який знову нас потягне не в той бік. Якщо більшість піде за ним - хуй з ними, а ми вже не підемо: в когось вік, в когось ноги вже немає чи й обидвох, хтось просто реально втомився від того гівна довкола, комусь бізнес глисти погризли тощо — то ми з ними назад у сраку не підемо. Ми знаємо стежки зі сраки — ходили вже ними, всі давно знають, що вихід із сраки є. Ліньки просто виходити, звикли або фанатично вірять в краще гімно. А ми не віримо — нам тієї сраки не треба. Нам і трупом непогано тхне — ми цього запаху вже давно не боїмося. Саме цим запахом буде вистелений шлях до свіжого повітря. Хоч би від кого той запах не стелився: чи від зайд і ворогів, чи від своїх горе-провідників. Нам буде всеодно, чиїми трупами прокладати шлях до нового життя.

Фінал.

P.S. Того дядька, що першим хотів всіх вивести зі сраки, звали Віктор Ющенко. Шануймося.