Візьми все своє і вийди з місця цього (огидні тексти, 21+)

Щур на ім’я Западло

1

16:20

Сумка з горіхами час від часу здригалася від кинутих всередину плодів: двійко бомжів паслися біля дерева поруч з п’ятиповерхівкою. Вони вибирали із землі стиглі горіхи і скидали їх до старої брудної багажки. Подекуди безхатьки лущили на плодах ще не облізлу шкіру, чавили шкаралупу і відразу їли. Так бідолахи готувалися до холодів, сподіваючись набрати хоч трохи жиру до чергової, анонсованої інтернетом "самої холодної зими століття". Сонечко нарешті прогріло повітря до +18 градусів. На календарі було 18 вересня.

- Тут ще дні два будемо збирати, а потім - в сусідньому дворі, там ще одне дерево є. Але там ще не падають, - промовив один з них.

- Дядь-Саша, а чому не біля школи? Там здорові горіхи. І жиру в них більше, - зауважив напарник.

- Ні, Колюня, там ті кляті школярі, охорона… Палича одноокого пам'ятаєш? От саме там в минулому році ті бісові діти його і підпалили. Сильно попекло тоді Палича, хворів довго, зиму тому і не пережив. А Костяну-старому - охоронці ребра зламали - просто мимо проходив, а потім ще і мєнтів викликали. Туди хіба що вночі треба йти, а вночі вже холодно - нема понту енергію витрачати. Та і ті собачники, що там гуляють… Одного разу там на Пєтю Кривого пітбуля спустили… ні, не підемо. Більше намерзнемося дарма, чим наберемо, якщо проблем зайвих і без того не намагаємося… Хоча горіхи там, дійсно жирні… - якось сумно завершив дядь-Саша.

Вочевидь дядь-Саша був старший і мав статус "досвідченого" в цій дивній компанії, тому Колюня тільки зітхнув і почав ще ретельніше виглядати врожай. Обходячи, під розлогим гіллям, ділянку метр за метром то уважно обмацував землю поглядом, то зводив очі догори на полог з зеленого листя. Він струшував гілки, до яких міг дотягнутися, збирав впалі горіхи і ховав їх до сумки.

Так протовклися ще хвилин з десять. Працювали мовчки. Минуло ще чергові десять хвилин.

- Випити б, - запропонував Колюня. Старший зосереджено глянув на нього, потім на небо і промовив:

- Рано ще. Давай як сонце сідатиме, бо в нас мало. а ти годинку ще витримаєш - ти молодий, тобі здоровля дозволяє…

Колюня мовчки кивнув головою на знак згоди, провів замизганим рукавом подертого светра собі обличчам і заходився далі збирати. Так минуло ще десять хвилин. Раптом у листі щось заворушилося. Колюня зі стрімкістю кобри накинувся на купу торішнього листя і витяг звідти невеликого щура.

- Ги-ги, ось і м'ясо!, - зрадів він, - пішли, зараз зажаримо, поки свіжий.

- Пішли, - якось спокійно і без радості відповів йому напарник.

Тільки-но дядь-Саша забрав сумку, Колюня, як справжній мисливець зажадав скрутити щуру шию. Але той, наче як відчув передчасну свою смерть, оскаженіло заверещав. Обидва безхатька здивувалися, на секунду буквально, але на цю секунду щур подовжив собі життя.

Бомжі посміхнулися одне одному - м'ясо хоче жити, зрозуміло, що нікому не хочеться бути обідом. Але щур ще раз гучно заверещав, і при тому якось примудрився вигнутися і вкусити свого ловця за руку. Це ще на пару секунд зберегло життя потворі. Колюня гучно виматюкувався, смикнув від болю рукою, але здобич не випустив. Миттєво іншою рукою він вже вхопив тварюку за голову, щоб напевно завершити задумане, і тут щур заверещав втретє, тільки вже зрозуміло заверещав:

- Не вбивай - я грошовий щур, я вмію гроші приносити!

Обидва волоцюжки переглянулися, потім поглянули на щура.

- Так, так. Я вмію приносити гроші. Якщо лишите мене в живих, то носитиму вам. Скільки скажете - стільки і натягаю! - проверещав гризун.

- Ти це теж чуєш? - старший бомж ошелешено спитав у Колюні.

- Так… Галюни? Може під цим горіхом наркомани щось варили? От тепер від горіхів і плющить? - відповів він.

Щур замотав головою:

- Ні, це все насправді. Кажіть скільки треба грошей, і я натягаю. Я навчений шукати і приносити гроші.

- Двісті тисяч, - випалив дядь-Саша, розуміючи що все триває наяву.

- Доларів, - швидко зорієнтувався Колюня.

- Згода, - відповів щур, - відпускай вже.

- Не мало? - запитав Колюня старшого безхатька.

- Мало… слухай, малий, - звернувся старий до щура, - а можна більше?

- Ні, замовлення вже прийнято. Моє життя вартує 200 тисяч долларів. Ви самі його так оцінили. Не хочете двісті - краще вбивайте. Мені вам цю суму натягати - десь два роки треба буде. Тому обирайте: або двісті штук баксами, або - робіть те що збиралися, - розпачливо проверещала тварюка.

- Як так два роки? Я може і не протягну стільки… - зажурився дядь-Саша. Щур подивився і сказав:

- Можна трохи швидше, я знаю місце, де один божевільний зарив банку дволітрову з баксами. Там полтос, не менше, а може і більше. Це під старим розлогим горіхом у школі, тут поруч. Можемо прямо зараз відрити, я покажу.

Безхатьки переглянулися - рити у школі, де тебе могли підпалити кляті діти, де можна отримати по ребрах від неадекватних охоронців чи бути покусаними скаженими псами не менш скажених власників, їм геть не подобалося.

- Вони точно там зариті? - спитав дядь-Саша.

- Так, точно. Це мій попередній хазяїн їх там зарив. Я сам бачив, бо останню купюру йому саме туди приносив, і на власні очі спостерігав, як він заривав їх, - пропищало гострозубе створіння, - а тепер ви мої володарі, то маю вам обіцяне виконати.

- Володарі? Прикольно… А де він подівся, той твій власник? - спитав Колюня.

- А-а-а-а, - безпорадно махнув лапою щур, - помер… Від зараження крові, - для чогось додав він, - Ну що, йдемо бакси відкопувати? Бо я і сам би їх відкопав, але ту кляту банку не здужаю відтарабанити вам, чи ще хулігани відберуть.

- А грець з тобою, гайда Колюня, - промовив дядь-Саша і вони рушили до школи, - тримай його, бо ще звалить раніше часу.

16:53

Сонечко котилося поволі до горизонту, температура відчутно впала.

Дядь-Саша і Колюня чимчикували до школи, що розташувалася у двох кварталах від їх попередньої "точки". Йшли мовчки. Люди шарахалися від двох бомжів, один з яких ще й тримав у руці живого щура.

Перетнувши перехрестя, трійця пірнула у двори житлового кварталу, посеред якого розташувалася школа. До місця дісталися за хвилини три. Невеличкий сквер при школі був ліворуч, величезний розлогий горіх ріс прямо в центрі. Трійця підійшла до стовбуру. З іншого боку шкільного подвір'я роздалися гучні голоси компанії підлітків, що зависали "на ступєньках" пожежного виходу.

- Де рити? - спитав дядь-Саша. Колюня хотів випустити тварину, але дядь-Саша спинив його і сказав, - Ні, тримай його, бо ще втече зараза…

- Та не втечу, - просичав щур, - зроби два кроки ліворуч, так, тепер вперед. Стій, от тут рий.

Дядь-Саша почав скрести землю руками. На диво втоптаний грунт добре піддавався, був пухким, але натяків на банку не було. Голоси підлітків з іншого боку школи стали гучніші.

- Вона точно тут? - роздратовано промовив дядь-Саша.

- Там, рий швидше, бо якісь дітлахи сюди йдуть, рий давай, вона на півметри вкопана - гроші близько до поверхні не ховають, бо дощем верхній шар грунту аж бігом розмиє.

Голоси наближалися. Дядь-Саша рив, Колюня тримав тварину. Голоси стихли. Зненацька Дядь-Саша намацав щось під рукою у вже досить глибокій ямці. Наче як це була пластикова кришка на банці. І одночасно йому наче примарився звук чиркання запальнички. Ні, він не почув його явно, він просто його якось відчув. У повітрі запахло паленим рядном з домішками горілого пластику і сміття. А потім роздалися голоси:

- А так тобі, смердюча потвора! - позад них стояли підлітки і дивилися як розгоралася брудна куртка дядь-Саші, - Клад там шукаєш чи картоплю на зиму посадити вирішив? А ну геть звідси, виродки, пішли к хєрам з нашої школи!!! - насміхалися хлопці.

- А-а-а-а, - закричав дядь-Саша і почав качатися по землі, намагаючись збити полум'я, що швидко поширювалося засмальцьованим одягом.

- Ах ви потвори - скажено закричав Колюня, виставив уперед руку з переляканим щуром і кинувся до хлопців.

Школярі перелякалися, хтось крикнув "валимо", і вони чкурнули на інший бік школи через центральний двір. Колюня біг за ними і кричав страшні прокльони. На гвалт з центрального входу будівлі вискочили два бугая-охоронці, в одного з яких була дубинка. Вони кинулися Колюні напереріз, збили його з ніг. Колюня розтягнувся на асфальті. Один з охоронців болюче копнув його по ребрах з одного боку, а інший тричі зарядив дубинкою по спиняці з іншого боку. Від страху і болю Колюня розчепив руку, і випустив щура, який накивав п'ятами у бік найближчих кущів. Але звідти вийшов мужик з величезним мордатим псом на повідку і без намордника. Щур кинувся назад до Колюні. Колюня тільки встиг прикрити голову руками, як до них в компашку з охоронцями увірвався пес, і намагаючись схопити щура, натомість прокусив Колюні руку. Коля закричав. Щур викрутився і побіг далі. Пес кинувся за гризуном. Хазяїн пса не втримав повідка і повалився на Колюню. Перелякані охоронці тепер по черзі били хазяїна пса і безхатька.

Щур дременув до скверу, де горів дядь-Саша. Він шмигнув у полум'я і пропав. Великий пес спинився перед чорним обпаленим бомжем, нюхнув задимлене повітря, покрутився трохи і, нічого не знайшовши, пішов собі назад.

Щур виліз з виритої дядь-Сашею ямки, огледівся, віддихався і просичав: "А нехєр зі щурами зв'язуватися, теж мені золоту рибку знайшли, при-и-и-дурки…". До подвір'я школи вже заїжджали карета швидкої і машина поліції. На годиннику було 17:15, сонце сідало, температура падала.

Поліцейський, який оглядав місце пригоди, повторював лише одне: “Це ж треба таке западло наприкінці зміни...”

________

Довідка

Дядь-Саша помер від опіків за тиждень - у лікарні ним ніхто не опікувався, бо в нього не було документів.

Колюня помер за півтори місяці, на смітнику, від зараження крові, патологоанатом казав, що причиною зараження міг стати укус тварини, ймовірніше гризуна.

Охоронців школи звільнили. Першого, його звали Олексій Бровкін, бо виявився недобросовісним аліментщиком. Поліція, що приїхала за викликом, впізнала його як давно розшукуваного і забрала до відділку на вручення повістки на допит за його справою, згодом йому дали два роки колонії, як злісному ухильнику. Другого звільнили “за компанію”. Його звали Віктор, він був братом Колюні.

Хлопців, які підпалили бомжа в школі, так і не знайшли - батьком одного з пацанів з тієї компанії виявився районний прокурор.

Пса без намордника за місяць довелося приспати - він підхопив стригучий лишай від покусаного ним безхатька, це пізно помітили, а підвищені дози ліків, неправильно призначені ветеринаром, геть заслабили тварину. Прізвище хазяїна пса ніхто так і не дізнався, бо очевидці не змогли вказати ні породу собаки, ні її прикмети - таких “стаффордів” зараз багато хто тримає, а мужика толком ніхто не розгледів. Дивним чином прізвище його було Соломенко, як і у дядь-Саші, його батька, якого він вигнав з хати чотири роки тому за пиятику.

________

2

Той же день, 18:35

Паша поспішав подвір'ям до свого під'їзду. Він вертався з магазину, до якого вискочив придбати пачку цигарок. Вдома якраз доварювалася каша - пашина вечеря. Вікно на кухні було відкрите, фіранку тріпало протягом.

Небо було ясне, невеликий вітерець налітав зрідка поривами. Паша дійшов до дверей, спинився, почав шукати у кишені ключі.

- Ей, мужик! - почув зненацька він, огледівся, але нікого не побачив, подумав що то йому померещилося і наново почав ритися у кишені.

- Ей, мужик! Та тут я - у кущах, - почулося Паші наново. Він придивився на кущ, що ріс на клумбі. Звідти виглядала щуряча мордяка, - О, побачив нарешті! Так, це я.

Паша очманіло дивився на балакучу тварину і не вірив своїм очам. Так, він колись був наркоманом, лікувався, подалав цю залежність і галюни з того часу не ловив. Його тіпнуло.

- Та не сци, це я, так. І я реально вмію розмовляти. Справа до тебе є, двадцять баксів плачу, - просичала потвора.

Паша геть отетерів. Але почувши про гроші почав приходити до тями:

- Ти що, реально розмовляєш? - Паша вичярився на щура.

- Капєц, ти шо тупий? Так, я розмовляю. Але я бачу що дарма втрачаю час. Ти двадцять баксів хочеш чи ні? Бо там роботи на п'ятнадцять хвилин - сумку перенести. То берешся чи мені іншого когось шукати.

Паша остаточно вернувся до тями і почав думати. Двадцать баксів - непогані гроші, зважаючи на його двісті доларів зарплатні, а якщо це просто перенести якусь сумку, навіть якщо вона важка - то це годинна справа.

- А де та твоя сумка? - спитав Паша

- От це вже ділова розмова, от це я розумію. Бери мене на руки і я покажу дорогу. Тут недалеко - хвилини зо три йти. Тебе як звати?

- Паша.

- От і добре Паша, ходімо, бо вже скоро стемніє.

Бажання брати щура у руки в Паші не було, але секунду подумавши, він вирішив, що це все таки правильно, бо вистежувати щура дорогою буде важко. І може не такий він і брудний, говорити ж вміє. Павло простягнув руку, тварина швидко перебралася на долоню і потнулася під рукав куртки. Там якось розвернулася і висунула морду назовню:

- Я тут заховаюся, щоб уваги не привертати. А ти дістань телефона, і йди, наче говориш. Як я пошкрабаю - притуляй руку до вуха - дорогу підкажу.

- Слухай, а чому ти говориш, ви ж наче не говорити по людські?

- А, не зважай на це - мутація.

- А-а-а, - задумливо протягнув Павло.

- Школу знаєш тут через дорогу? Що у дворах стоїть? Там ще горіх такий розлогий росте.

- Так.

- Ну от туди і пішли. Там за сквером поруч гаражі стоять, я між гаражами сумку приховав. Її треба перенести через дорогу до котельної, що за пожаркою - я там зимуватиму.

- Вєщі на зимову квартиру, виходить перевозиш? - спитав чоловік.

- Ну, щось таке, - відвівши очі і шморгнувши носом відповів щур, - “Бабки” в мене в сумці, згори, як дістанемось - відразу і забереш.

- Та добре, вірю тобі, вірю.

Йти до школи було недалеко. Район тут невеликий, людей небагато: місцева молодь, пенсіонери, нарко- та алкобратія, трохи людей середнього віку в потяганому одягу та галасливі діти, що частенько курили чи матюкалися. Ось і всі, хто лишився після виїзду багатьох на заробітки. Паша знав тут багатьох. Майже всі ці люди працювали раніше на старому автозаводі, який давно вже стоїть, чи на авіадвигунобудівному заводі, що працює ледь-ледь, чи на абразивному комбінаті, де теж працювати не солодко. Заводи - занепадають, люди - виїжджають, наркоманів і "пенсів" - більшає, павлових одногодок - меншає. А йому вже тридцять… Вітер посилювався. Павло підняв комір куртки.

Дісталися до школи, з двору якої виїздила поліцейська машина. Щур забився під рукав, що і носу не було видно. Біля ґанку стояло з десяток людей і щось голосно обговорювали. Павло не звернув на них уваги і минув двір школи, вийшов до скверику. Щур витягнув носа і пискнув: "Проходь швидше - тут щось горіло, а в мене алергія на сажу, давай швидше - прямо до гаражів. Третій від краю, за ним і лежить сумка".

Павло прискорився, як тут його хтось гукнув: "Пашок, братан, ти-и-и? Ей, корєш!" Павло обернувся, щур заникався глибше у рукав. За спиною Павла стояв якийсь чоловік у заношеному спортивному костюмі. Лице чоловіка, долоні і весь він сам на вигляд здавалися хворобливо худими. На пальцях гукнувшого виднілися якісь татуювання, шкіра ж світилася бляклим жовтим кольором. Через силу Павло розрізнив в приблуді Льошика - свого колишнього однокласника, який геть знаркоманився і, за чутками мав дві ходки на зону за крадіжки.

- Братан, узнал?

- Та так, здорова Льоха, - повільно вимовив Паша, і зробив крок назустріч, простягнув руку, щоб потиснути долоню Льошику. Той обережно і швидко протягнув пальці у відповідь, мляво потиснув їх і сіпнув кінцівку назад.

- Чуєш, братан, можна тебе спитати? У мене така справа, я тут недавно, розумієш? - Павло ствердно кивнув, він розумів, що чутки підтвердилися, - Не підкинеш трохи грошей? Бо жерти хочеться. Я, як відкинувся - не можу житуху налагодити, а знову на зону не хочу. То побираюся зараз, а на роботу не бере ніхто навіть у двірники, з моєю біографією.

- Вибач братан, я поспішаю, еслі хочеш, можу сіґарету тобі дати,.. - і тут Паша відчув якесь свербіння під рукавом.

Він підняв руку до вуха і почув: "Навіщо тобі цей нарік, гайда по сумку, швидше" Паша струсив руку, поглянув на Льошика і продовжив до нього:

- Ти ще двигаєшся?

- Ні…

- Я в темі, можеш не ліпити мені.

- Так, по малєнькой, на сістємі сиджу плотно, но дозу тримаю мінімальну. Але і жерти хочеться, чесно.

- Зрозуміло. Я знаю варіки, щоб спригнути. Реально працює, але…

В рукаві знову засвербіло, Паша підняв руку до вуха: "Слухай, мать-тереза, або гайда по сумку, або я шукаю собі іншого напарника. Нашо тобі цей нарік? Він все одно здохне скоро!"

- Що там у тебе братан? - спитав Льошик, помітивши павлові смикання рукою.

- Не звертай уваги, про тебе мова зараз.

І тут з рукава виліз щур і вже голосно промовив до Льошика:

- Слухай, братан, у нас діла. Якщо ти почекаєш тут, то Паша тебе врятує, потім, а зараз нам треба йти, так Пашо? - щур повернув мордяку до Павла.

- Так, братан, почекай мене тут, я повернуся і поговоримо, а зараз маю йти.

- Дай хоч закурити…

- Так, тримай.

Паша різко смикнув рукою до кишені дістати ще нерозкриту пачку цигарок, і в цей момент щур вкусив його за пальця.

- Ти що падло робиш? - закричав Паша.

- Вибач, я злякався що падаю, не знав за що вхопитися.

Паша тільки сплюнув зі злості.

- Льоша, чекай тут, я за 10-15 хвилин буду.

Льоша очманіло дивився на Павла, який попрямував десь у бік гаражів. ВІн думав про своє сумне життя, в якому йому обломилося навіть покурити, от саме щойно.

18:55

Дійшовши до потрібного гаража, Паша відшукав картату сумку. Він розстебнув її і очманів ще більше: серед горіхів лежала закрита пластиковою бузковою кришкою банка з баксами. Щур зісковзнув у сумку, спритно відкрив банку і витаскав з неї зелену двадцятку.

- Тримай, як домовлялися. А тепер хапай сумку і гайда на котельню, бо ніч вже скоро.

- А можна ще двадцятку? У тебе багато, а мені б не завадило, - спитав Паша, - як компенсацію за палець. От нахєра було кусатися?

- Ні, ми вже домовилися. Треба було раніше торгуватися, друже. А коли вже сторгувалися - виконуй обіцяне. Тим більше ми і так затрималися за цими “тьорками з конченими наріками”.

- Він не кончений - його ще можна врятувати.

- Звідки ти знаєш? - насміхнувся щур, - Можна-неможна. Сумку хапай - і пішли швидше. І не думай мене надурити, бо тоді не тільки пальця, а й горлянку перекушу.

- Ти ба який ти грізний! Та ти ж лише щур - я тобі голову можу скрутити за секунду…

- Не починай, прошу тебе, сьогодні один такий вже намагався так утнути.

- І що?

- І нічого - десь в лікарню забрали. А другий - спалили його. Бачив мєнти виїздили зі школи - то тут все відбулося, години дві назад. То не думай чудити - неси давай, я тобі вже заплатив. Закривай сумку. І. Неси за пожарку.

Щур вискочив Паші на руку, той мовчки закрив “багажку” і дворами попрямував до дороги, за якою знаходилась пожежна станція, минувши яку, можна потрапити до котельної.

Тут дійсно було недалеко: швидкою ходою, поміж будинки можна вийти до дороги - на це Паша витратив десь півтори хвилини, потім треба перейти дорогу і спуститися проїздом повз пожарку до тієї самої котельної. Невеличкий райончик взагалі тут, а квартал - і ще менший, все поруч.

Паша крокував до дороги - ось вона прямо за рогом будинку, ще кілька десятків кроків - і він стоїть на бордюрі. Люди на вулиці не зустрічалися - за весь шлях пара душ швидко пробігли повз нього і зникли десь в нутрощах кварталу. На іншому боці вулиці теж ніхто не гуляв. Дивно, наче ще не пізно. Паша, не помітив цього. Глянувши праворуч і ліворуч, перед тим як перейти дорогу, він говорив зі щуром.

- То на самій котельні будеш зимувати?

- Ні, там в гаражах пацани сауну зробили, підпільну, блядєй туди водять. А я собі біля парилки кубло зробив - там і житиму. Там тепло біля парилки: пічечка - гріє стіни, стіни - гріють землю. А там в землі багато нір і порожнин є, прямо під пічкою навіть, то там і зробив собі ничку.

- А сумку де сховаєш?

- Там є де сховати, не переймайся. Тепло, сухо, помийка поруч, люди тільки ввечері приходять і зазвичай п'яні - тихе життя.

Павло вже майже завершив перетинати дорогу навкіс по давно протоптаній “ослячій стежці” через розділовий газон, як з “пожарки” вискочила пожежна машина, увімкнула мигалки і заревіла двигуном. Паша в цей момент вже знаходився на асфальті і, переляканий звуком мотора, спинився. Щур вискочив на плече і заверещав Павлові у вухо “Вперед!”

Водій не помітив спочатку Павла і тиснув на гашетку. Коли він нарешті зауважив сіру фігуру, що мечеться дорогою, то намагався прийняти ліворуч, сподіваючись, що людина встигне перебігти і одночасно натиснув на гальма. Натомість помилився: Паша розгублений, кинувся назад до розділової зеленої смуги, і за півсекунди його сильно підкинуло від удару бампером одинадцятитонного пожежного ЗІЛа. Сумка перелетіла на інший бік дороги. Машина спинилася. Маленьке сіре створіння відтягувало сумку до найближчих кущів. Водій вийшов з кабіни і в розпачі дивився на розпластане тіло посеред дороги, пожежники, що були в кабіні теж висипали на проїжджу частину і оглядали збиту людину.

________

Довідка

Павла забрала швидка з чисельними переламами. Він залишився інвалідом. Водія пожежної машини було притягнуто до адміністративної відповідальності, він і надалі служить в пожежній частині, тільки в іншому районі. За дивним співпадінням, пожежна машина їхала за викликом на Пашину адресу, який забув вимкнути кашу на плиті, в результаті чого в кухні спалахнула фіранка і зайнявся будинок.

Льошик довго чекав на Пашу, до самої ночі, замерз і підхопив запалення легень. Це була його остання хвороба на волі, від якої він прагнув знайти собі ліки, тому за тиждень вже вліз в аптеку вночі, де його пов'язала ДСО (Державна Служба Охорони - прим. авт.). Як рецидивисту, йому дали сім років, але це таки врятувало життя бідоласі - його вилікували за державний кошт, майже без наслідків для його здоров’я. Бачачи в цьому заступництво всевишнього, Льошик увірував і кинув наркотики. Він помре у колонії за шість з половиною років від туберкульозу, майже перед самою відкидкою.

На місці ДТП, за участі пожежної машини і Павла, ніхто не помітив великої картатої сумки, і не звернув уваги як щось тягнуло її вздовж забору, бо сонце вже сіло.

________

3

Той же день, 20:40

Фєдя, заводь мадамів - парілка готова, - кремезний і п'яний Кабан прокричав з дверей передбанника у кімнату відпочинку.

У відповідь почулися задоволенні вигуки дівчат і мичання Феді, які за десять секунд всім кагалом ввалилися в невеличку парилку. Одна з них, Свєта, років 26, коротко стрижена рудоволоска, струнка і невисока, кокетливо прикривалася простинею. Інша - Валя-Валєнтіна, років 32, доволі струнка на свій вік, але вже з привабливим целюлітом і декількома невеликими складками на животі, навпаки - скинула з себе простирадло і жваво плюхнулася на середню полицю. Величезний Кабан запропонував її попарити, на що вона з погодливою усмішкою кивнула у відповідь і чоловік заходився ляскати її по спині дубовим віником.

Свєта сиділа нижче. Фєдя намагався їй щось пояснити чи розповісти, наче щось про аварію на вулиці, за сто метрів звідси, де пожежна машина збила якогось пацана. Він клав руку їй на плече, лагідно притискав до себе, але вона майже не чула його - і Свєту і Федю вже добряче розвезло і розвозило далі - таки тут було спекотно і вогко. Рука Феді сама собою падала, відмовляла слухатися і підніматися, і мацала Свєту за сраку. Хоча Фєдя розумів, що не можна отак відразу домагатися дівчини, хоч вона і знана простітутка, соромився, але все одно надалі мацав її. Дівчина, наче як була не проти, думав собі п’яний кавалер.

Насправді Свєта просто не реагувала. І не тому, що була шльондрою зі стажем і сприймала секс як роботу. Замість того, щоб насичуватися здоров’ям через цілющу пару, жіночці стало зле. Вона, розгойдуючись, підвелася. Простирадло сповзло із спітнілого тіла. Вона нагнулася і спробувала декілька разів його підійняти, але в неї нічого не вийшло. Від споглядання Свєтиного зада і блискучої від вологи розкішниці, Фєдя згадав навіщо вони тут всі зібралися, у нього встав, і він намагався зупинити жінку.

Але чи то він мляво щось рухався і неясно говорив, чи то ляскання віника заглушили його слова, то Свєта звісно не звернула на це уваги, махнула рукою і повільно вийшла у передбанник і через кімнату відпочинку попленталася до душової, де стояв унітаз. Сауна загалом була невеличка - велику в гаражі не зачудиш, бо ще ж і машину треба десь ставити, як віджартовувався Кабан. Хоча машини в нього вже давно не було, як і жінки, з якої він і розвівся саме з-за цієї сауни, і саме із-за цього не було і машини - колишня дружина забрала записане на неї рухоме майно при розлученні.

21:00

Хлопці з Валєнтіною лишилися в парилці. Було таки дуже жарко, тому двері Кабан прочинив. Температура спала. Поки Свєта проблювалася та очюнювала під прохолодним душем, Кабан вже встиг відтрахати Валю-Валєнтіну, тепер він пив пиво з пластикової двухлітровки і ліниво чухав прутня, спостерігаючи як Валєнтіну, що сиділа на полиці, намагається трахати Фєдя. Коли Фєдя розгойдуючись дригався і потрапляв членом до піхви, Кабан підбадьорював їх вигуками на кшталт “Давай братуха, під самий корінь! Засажуй - вона досвіченна, ги-ги, ги-ги!...”. Але Фєдя потряпляв до піхви через раз, а то і через три спроби, тому частенько супроводжував статевий "акт" диким вигуком “Ай, блять, опять промазав”, коли просковзував настовбурченим пісюном то між ягодиць молодиці і врізався в деревяну обшивку полиці, то проєложував вхолосту її зарослим лобком - він був таки добряче п’яний, і тіло відмовлялося слухати, хоча мозок, загартований пиятикою останні 15 років, наче ще щось і розумів. В такі моменти Кабан і Валєнтіна дико іржали і в’їдливо коментували невдалі спроби Федора.

Саме під час скаженого чергового реготу двері сауни мовби самі зачинилися, а маленька сіра лапка закрила їх зовні на невеликий шпінгалєт. Все відбулося дуже тихо. Захоплені сексом і реготом люди нічого не помітили. Потім щур вискочив з передбанника і зачинив вже другі двері, що вели до кімнати відпочинку. Тут двері були міцніші і замикалися на поворотний врізаний замок. Щур повернув защілку на два оберти до упору.

В кімнаті відпочинку неголосно грав шансон на телефоні Феді - він сьогодні закачав новий альбом чергового митця, якого за легендою, лише тиждень назад випустили з тюрми десь в Тюмєні, де виконавець відразу і записав на диктофон старенької нокії складені за дванадцять років відсидки дванадцять душевних пісень - по пісні на рік.

Звісно, свого телефона (а це був добротний "кореєць"), Фєдя просто забув вимкнути.

Щур, в такт музиці, пробігся кімнатою відпочинку (ухаділ я ат валков), перескочив бар’єр з порожньої літрової пляшки (чіріз лєс і мусаров), ледве не врізався в таку саму іншу пляшку, що дивним чином опинилася на його шляху (пракурорскіє мне шилі лєвий ствол) і видряпався на старий шкіряний диван (но ушо-о-ол, но ушо-о-ол). З дивану він легко перескочив на майже впритул поставлений стіл, завбачливо застелений линялою “клійонкою”.

На столі було святково накрито: дві курки-гріль по центру, літрова відкрита пляшка горілки, навалений плямо на “клійонку” грубо порізаний хліб, майже порожня баклажка пепсіколи, пластикові судочки з супермаркітівськими салатами, якісь наїдки і намазки, нарублений в велику миску салат з зелених помідорів, капусти і зелені, в якому стирчало чотири пластикові вилки, і пара тарілочок з нарізаними сиром і ковбасою одного з чисельних мелітопольських ковбасних цехів. Окремо на краю стола на дошці лежали шинка і сало.

Заскочивши на стіл на всіх чотирьох, щура занесло (лавілі мус-сара, і славілі - падлавілі пацана, падлавілі) - “клійонка” була слизька і липка одночасно від жиру, крапель розлитої горілки, розкислих крихт хліба і інших мілких рештків продуктів. Щур не зміг загальмувати і вперся носом прямо в ковбасу, яка нарешті і спинила його. Понюхавши “Мелітопольську особливу”, гризун поморщився і двічі кліпнув очинами так, що в нього навіть викотилася сльоза. Він здійнявся на задні лапи і обережно направився до курки, у центр стола. Там виламав собі шмат з грудки, і повільно жуючи, як хазяїн, розважливо розглядаючи все довкола, поплентався до сала. (Я к хазяїну на зоні пріхаділ барзой і смєлий - он баялся наш барак)

Дорогою йому трапився стаканчик з недопитою горілкою. Щур зоглянувся, побачив кришку з пляшки, взяв її і обережно зачерпнув собі пару мілілітрів вогняної води. Випивши, гикнув, відразу занюхав куркою і пішов далі - до шинки. (Дєла - ета не панти, ета вєрная нажива)

В цей час в кімнату ледве ввалилася гола Свєта і повільно дочвалала до дивану. Вона хотіла полежати - їй все ще було погано. Дівчина впала на диван. При падінні Свєта заділа телефона на підлокотнику, і той весело гепнувся на плитку, де розлетівся і нарешті затнувся. Останніми словами телефона був рядок пісні: “Нє так всьо будет, так как кажиться, все ссучатся і ат тібя аткажутся”. На цих словах і Свєта і телефон відключилися - музика припинилася.

21:07

За три хвилини Свєта зненацько і перелякано повернулася до тями. Їй здалося, що хтось лоскоче її вухо. І вона почула голос: “Ей, вставай… Хочеш двадцятку? Баксами плачу, наперед!”

- А-а-а! - заверещала вона, коли здійняла голову і побачила перед собою щура.

- А-а-а! - передражнив її щур, - Ти що, скажена? Чого волаєш? Зараз ще ці прибіжать, з парілки - всю справу спортиш, і плакала твоя двадцятка. То хочеш грошей чи ні?

- Яких грошей? Ти хто? Оце я блять напилася… Все… Нєт-нєт-нєт, нахуй єті сауни, мужиков - пошло всьо в хуй!

- Та ні, люба, не “всьо” - передражнив наново її щур, - Я їх закрив там - як угорять, то буде “всьо”. І мєнти, і швидка, і пожежники з “чорним тюльпаном”. На мене не подумають, то виходить, що замкнула їх - ти.

- Які пожежники? Блять, шо тут праісходіт? Я мабуть їбанулася геть… Хто угорить?

- Ні, все нормально, Свєта, повір! Я дійсно щур, який може говорити.

- Єбать-тарахтєть… Нє, це точно всьо…

- Коротше, дєвушка, - почав він серйозно, - справа така: вони там п’яні, зачинені і можуть померти, якщо ти для мене не зробиш одну послугу. Як зробиш - відчиниш їх і тебе не посадять. А я тобі гроші плачу - двадцять доларів, чуєш? Ти - одягаєшся, і допоможеш мені перенести сумку - там забор великий, а під фірткою асфальт і щілина маленькі, я сам не можу перетягнути її, Зрозуміла? Тобі треба: відкрити фіртку і пронести сумку. Скажеш сторожу, як будеш виходити, що піцу вам ще привезли - не вистачило. І треба буде ту сумку під стінкою котельні поставити, яка примикає до цих гаражів, зрозуміла? Робити треба швидко - інакше загинуть люди, твої друзі, як ніяк.

- Ніякі вони мені не друзі. Так, Кабанюра позвав, пів тищі гривень обіцяв... Теж мені друг. Нє… Я точно с ума сошла… Чи допилася… Криса до мене говорить… Нє, блять, ну це смішно! - вона зайшлася істеричним хохотом. - Прикинь, кому скажи - не повірять, криса гаварящая пріхаділа, бабло обіщала за якусь сумку...

- Панночко, я попрошу!

- Да іді ти на хєр, криса гаварящая! Я щас пайду к Кабану- он тібя прагоніт.

Свєта спробувала піднятися, натосміть щур кинувся до її обличчя, вхопив її лапами за ніздрі, висунувся з-за носа і вишкірився прямо в око. А потім просичав:

- Слухай сюди, блядіна! Обіцяю, якщо рушиш відчиняти парилку - погризу тобі лице - шрами на все життя будуть. Роби як кажу, інакше… - він знову показав свої два жовтих різці.

Свєта перелякалася - лице зі шрамами вона собі не бажала, мордяка щура була огидна, а відчуття його когітків на крилах носа - дуже стрьомними. Щур провадив далі:

- Тому швидко встала, вдягла чоботи і куртку, і принесла мені сумку, поки її біля фіртки ніхто не вкрав. І принесла сюди - чекатиму біля дверей тебе. - він смикнув її за ніздрі і відпустив, потім відбіг трохи далі, щоб вона бачила його цілком, - Як принесеш - отримаєш свою двадцятку. Бо цей жлоб Кабан тобі все одно грошей не дасть. А ходиш ти до нього, щоб пожерти і забутися, поки твоя дитина питає твою стару неньку в селі, де її мама і коли вона приїде. Зрозуміла?

Свєті здалося, що вона аж протверезіла. Жінка швидко закивала головою і підвелася. Щур кинувся з дивану, став між нею і дверима до передбанника і знову вишкірив зуби. Свєта остаточно зрозуміла, що нічим добрим це не скінчиться і вирішила вдягнутися.

- Де мої труси? - заверещала вона

- Які труси? Тут тридцять метрів - дві хвилини прогулянковою ходою, швидко накинула куртку і натягнула чоботи - і бігом по сумку. Час спливає! А я не плачу за марно витрачений час.

Отетеріла і перелякана Свєта якось вдяглася і вибігла на вулицю. Щур майнув за нею в прочинені двері. Свєта вийшла до воріт гаражного кооперативу, побачила чергового, швидко промовила “До нас доставка, зараз повернуся” і блискаючи голими ногами вибігла за територію гаражів. Товстий сторож проводжав поглядом її фігуру, намагаючи розгледіти сіднички, що іноді виглядали з під куртки.

Света вийшла назовні - трохи обабіч входу лежала велика картата багажка.

21:27

Кабан і Валєнтіна припинили іржати.

- Фу-х, та шо знову так спекотно? - огледівся хазяїн сауни, - Хто двері зачинив?

Валя-Валєнтіна поглянула на нього у відповідь. П’яний Федя сидів на полу розгублено дивлячись на свій в’ялий розпухший прутень - він втомився трахати то Валєнтіну, то дерев'яну полицю і вирішив спочити після півдесятка холостих потраплянь, останнє з яких було дуже болісним, бо Федя намагався набрати як можна більше розгону, щоб напевно потрапити до піхви, але не склалося: він тупо підковзнувся і впав прутнем на підлогу.

Кабан вирішив легенько штовхнути двері. Натомість натрапив на опір і здивувався.

- Що за херня? Не пойняв… - він підвівся і стукнув у двері двома руками, - Блять, ця дурепа нас зачинила. От, зараза… Свєтка, відчини нас! - він голосно гупнув у двері декілька разів долонею, - Відчиняй, Свєта! Шо за шутки?! Свє-є-єта?! Ти де?

Відповіді не було. Натомість в цей час Свєта тягнула чималеньку багажку через двір гаражного кооператива. До дверей кабанячого “ліжника” лишалося якихось два десятки кроків. І тут вона перечипилася через якийсь камінь на доріжці і загриміла прямо на землю, підборіддям прочесавши по гравію і розбивши коліна. Почала підніматися, голосно матюкуючись. На її вереск вийшов сторож - він любувався голим задом Свєти, який яскравою плямою висвітлювався на тлі темної дороги. Сторож посміхався.

Всередині Кабан вже не жарт лютував:

- Свєта, блять, відчини двері, бо виб’ю! І двері, і тобі звіздюлєй насиплю, не подивлюся, що ти дєвочка! Свєтка, не шуткуй!

Відповіді звісно не було. В цей час Валя-Валентіна нарешті зрозуміла що відбувається і заверещала в другий голос: “Свєтачка, аткрой, мілая, ми ж тібє нічіво ні здєлалі!” Її охоплювала паніка. Федя підвів голову, ствердно і злорадісно промовив: “А нєхєр було іржати із мене, теж блін клоуна знайшли… Тепер вам піздєць, шоумени йобані...”.

Кабан глянув на нього:

- Та завали свій рот, придурок, зараз всі тут угоримо, - розвернувся до дверей і прокричав, - Свєтка відчини, бо буде гірше, це ніхіба не смішно!

Відповіді не було. Чекати далі, на думку Кабана, було нерозумним, і він заходився вибивати двері парілки. На диво вони піддалися легко - з другого удару ногою, шпінгалєт ззовні вивернуло і двері аж вилетіли. За ними Кабан побачив зачинені двері передбанника. Холодне повітря наповнило парилку.

– Ну сука, я тобі цього не подарую! – він направився до других дверей і сильно смикнув їх на себе за ручку. Натомість двері не піддалися, а ручка залишилась в долоні Кабана

– Та ти мочиш чи що, п’яна дурепа?! – заволав Кабан і прийнявся виламувати другі двері. На жаль це виявилося проблемою: двері відчинялися всередину, а замок був ззовні. В такій комбінації шансів вирвати їх було нуль. Кабан вирішив бити в зону кріплення замка, щоб вивернути принаймні лутку. Але на третій удар він вивернув собі лише литку, при цьому впав і сильно забив бік і долонь. Кабан скавучав і матюкувався.

На вулиці Свєта все ще не могла підвестися. Її під час першого підйому вирвало, голова крутилася, з підборіддя юшила кров. Сторож підійшов, нахилився і провів їй пальцями по розкішниці. “Гарна кобилка… – промовив він, – допомогти тобі сумку донести?” – сміючись запропонував охоронець.

Тут Свєта зрозуміла, що її зараз можуть трахнути, позапланово і безкоштовно, і злякалася не жарт. Вона не хотіла, щоб її зараз трахнув якийсь незнайомий жирдяй таким безпардонним чином, тому зібралася з силами, які з’явилися невідомо звідки, з криком підвелася, розвернулася і різко вчепилася йому нігтями в обличчя.

– А-а-а! Ах ти ж курва! – заволав сторож і з силою відпихнув її від себе, – Ну все, капєц вам – я викликаю поліцію! – він розвернувся і кинувся до своєї каптьорки. Обламаний ніготь Свєти стирчав у нього зі щоки.

Свєта схопила трикляту сумку і попленталася далі. Біля дверей на неї чекав щур. Побачивши дівчину, він усміхнувся, наказав поставити сумку, стрибнув на багажку, відкрив і поліз всередину.

– Ай, ти шо банку розбила? Навіщо? Я порізався! – просичав він із багажки, – Але добре, угода є угода – сумку доставлено. – Іди всередину, а я зараз гроші принесу. Іди, відчиняй їх, бо ще дійсно погорять.

Свєту як струмом пробило – вона кинулася всередину гаража. Там, з-за дверей передбанника доносилися волання Валі-Валєнтіни, матюки і стогін Кабана і якесь чи то мичання чи то скиглення, очевидно Феді. Валя гупала долонями в двері, плакала, по черзі то прохаючи, то проклинаючи Свєту. Руда кинулася до дверей і повернула замок. Двері відчинилися і Валька вискочила з передбанника і накинулася на Свєту, яка стояла перед нею просто в федьковій куртці на голе тіло і валькіних чоботах.

– Ах, ти ж сука, хотіла спалити нас і шмотки вкрасти?!

Свєта намагалася сказати “Ні”, але Валя вже вчепилася їй руками в обличчя, повалила на підлогу, вони опинилися біля столу. І Валєнтіна заходилася бити і виривати волосся Свєті. Ззаду підійшов Кабан, на горизонті з дверей рачки виповз Фєдя. “Так, її, Валька! Лупи її – повбивати нас хотіла. Ну, діла...” – протягнув Фєдір і поповз далі в кімнату, до жінок. Плитка була холодна, Федя сіпався від кожного дотику до неї. На плитку з глевким хлюпанням випав перший вибитий Свєтин зуб – тепер Валя методично била її в скули, а коли втомилася, то розвернула голову і декілька разів вдарила головою об плитку. З кров’ю зі Свєтиного рота виплило ще декілька “костяних корабликів”.

21:30

Поліцейський на пульті вимовив тільки одне: “Блять, та скільки можна сьогодні виїздити на цей триклятий квартал? У них там пороблено, чи що?... Група, на виїзд, у нас чергове НП - бійка в “нелегальному” борделі, на гаражах за пожаркою…”

21:31

Щур забіг до сауни. Він тримав зелену двадцятку в лапах. “Ей, довбні! – прокричав він, – А сторож вам вже хлопців викликав, кажуть ви тут самі з жінками не справляєтеся, хи-хи-хи...” Першим чомусь звернув на нього увагу Федя.

– Кабан, ти тут щурів розвів, а казав у тебе прилічне завєдєніє! Я єбав, навіщо я тобі давав бабки за твою смердючу сауну зі щурами і п’яними блядями, які нас хотіли обібрати?! Ну ти, братан, мочиш…

Кабан отетерів від наїзду і перевів очі на щура, який стояв з грошима в лапах – чоловіку відняло мову після цього видовища. Федя угледів пусті пляшки, що валялися біля столу, схопив одну, і жбурнув в тварину. Щур відскочив і опинився перед Валькою, яка ще досі вовтузила Свєту. Побачивши нарешті щура, Валька дико заверещала, під рукою виявся стягнутий зі Свєти чобіт. Валька схопила його і намагалася вдарити гризуна. Натомість промахнулася, а переляканий щур підскочив і кинувся на Валєнтіну – він вгриз її за щоку, залишивши дві глибокі борозни на все обличчя. Валя-Валєнтіна заюшилася. Федя взяв другу пляшку і намагався поцілити в щура наново. Щур кинувся напереріз і вгриз того за руку, міцно вчепившись у плоть . Федя не зрозумів що відбувається, але не відпустив пляшку і шукав поглядом де б його ще раз вдарити. Він приготувався, замахнувшись, натомість довбанув пляшкою з розмаху об край столу, та розбилася і в руках в нього лишилася сама “розочка”. Кабан, бачачи цей гармидер, кинувся до купи малої, намагаючись віддягнути жінок від неадекватного вже Федора з уламком скла у руці і щуром, що досі не розчепив щелеп. Федя, нарешті вгледів тварину, кров на передпліччі, злякався і заверещав, а потім, мотиляючи рукою, засадив уламком скла по голому стегну Кабана. Щур відпустив руку і десь шурхнув.

І тут Федя вгледів свій розтрощений телефон: “Бльо, так от чого музики немає… А я все думаю, де ж моя музика?” – розпачливо провалав він.

21:45

Поліцейському наряду ворота гаражного кооперативу відчиняв сторож. “Там вони, перший поворот ліворуч, котельня де. П’яні всі, б’ються, я он від них постраждав”, - вказував він на подряпане обличчя. “Розберемось” - відповів водій і патрульна машина заїхала в двір.

У сауні феєрія суцільного піхвеця досягла свого апогею. Щур десь зник. Кабан матюкувався і жалівся на біль - Федя розрізав йому відбите ще при падінні в передбаннику стегно. Валя-Валєнтіна плакала, прикладаючи простирадло до роздертої щоки, Федя тримав руку, намагаючись спинити кров в місці укусу і повсякчасно лаяв Кабана, що він гівно-кореш. Свєта лежала без свідомості, поруч валялися чотири її зуба. Саме це побачили поліцейські, коли ввійшли до приміщення. “Швидку сюди, швидко, - промовив старший наряду до підлеглого, - довідпочивалися, панове бандити і відщепенці” - констатував правоохоронець.

________

Довідка

Свєта, колишня дружина колишнього шкільного охоронця Олексія Бровкіна, ще до цих подій дійсно віддала їх спільну дитину своїм батькам, лишалася з вибитими зубами і ходила беззуба майже два роки, поки нарешті зібрала гроші на імпланти. Частково їй допоміг по виходу з колонії її колишній чоловік, бо по суду ще винен був їй виплачувати. Вона не покинула професії, правда, ці два роки їй довелося провести на трасі, де її дуже хвалили дальнобійники за мінєти. Свєта єдина, кого не лікували превентивно від сказу, коли виявили що в подіях приймав участь скажений щур. Її мати померла за пів року, дитину, що мешкала з нею, передали до державного сиротинця, де Свєта іноді навідує малу.

Валєнтіна, як виявилося в лікарні, була під час цих подій ще хвора і на сифіліс. (Їй здається, що вона підхопила його від наркомана Льошика, який відкинувся перед тими подіями десь з пів року як, а потім знову зник, казали, що він втретє пішов до тюрми. Вони колись зустрічалися – їй було 14, вона вчилася в восьмому класі, а Льошику було 18, він збирався до армії, між ними були романтичні стосунки і вона обіцяла дочекатися його з армії, але не дочекалася і перетрахалася дивним чином з усім кварталом. Натомість, щодо сифілісу, це не правда – Льошик ніколи не хворів на сифіліс, хоч і був конченим наріком). Отож Кабан і Фєдя успішно були нею заражені. Всі після курса профілактики від сказу потім лікувалися ще майже рік від сифілісу – по уколу антибіотиків в день. Валя-Валєнтіна більше не працює прастітуткою. Вона помалу спивається і підробляє прибиральницею в облдержадміністрації, де ніхто не знає про цю історію. Її кличуть Валєнтіна Андрєєвна чи тьотя Валя, і вона там ні з ким не трахається – зараз вона страшна, бо на обличчі лишилися глибокі шрами від зубів скаженого щура. Навіть електрики-алкаші на неї не заглядаються.

Кабан посварився з Федором. Федір був впевнений і прямим текстом казав, що це саме Кабан розбив телефона під час бійки в сауні і вимагав за нього компенсації. Кабан послав його нахер. Вони не спілкуються. Федя, як і раніше, бухає і слухає шансон.

Кабан продовжує водити різних жінок до себе на гараж. Сауна працює зрідка – Кабан гріє тепер її лише для себе. В такі дні він згадує ту дивну тварину, яка зайшла до сауни з двадцяткою зелені в лапах. Іноді він бухає зі своїм сусідою-інвалідом Пашою, в якого згоріла квартира в день цих подій. Кабан і Паша не розповідали ніколи один одному про щура.

Велику картату сумку, про яку сторож розповів поліцейським, ніхто не знайшов, Свєта кричала, що то йому привиділось і вона заносила не сумку, а пакет з продуктами, який хтось замовив. Хто робив замовлення, поліція так і не з’ясувала, та і не зважала дуже - всі учасники бійки в сауні були добряче п’яні, і на їх слова взагалі мало хто зважав - патрульні просто всіх повантажили в службові машини і доправили у відділок поліції.

Згодом, від поліції всі учасники подій відкупилися. Кабану також довелося дали двісті доларів сторожу, щоб він не кидав заяву на Свєту.

________

4

Той же день, 22:45

Щур, дочекався поки поліція виїде з території гаражного кооперативу. Він не боявся їх - він підслуховував все що говорилося між офіційними особами - лікарями швидкої і патрульними. І головне з підслуханого було те, що на території кооперативу бажано провести дератизацію. Це була погана новина. Це означало, що на території гаражів не можна буде харчуватися від двох тижнів до місяця, поки ту дератизацію проведуть. Але це через тиждень, або і взагалі не буде тих протиепідеміологічних мір.

Але влада може і псіханути - так було колись в Харкові, в 2001 році, коли щури сиділи на засіданні міськради прямо в залі, в прямому сенсі - тоді депутати псіханули і призначили статтю в бюджеті на боротьбу з гризунами.

Гаражний кооператив - не міська рада. Але в міській раді про те буде відомо. Тому, думав собі щур, треба сісти на тролейбус, що рухається 14 маршрутом і відвідати міськраду - поспілкуватися там зі своїми на предмет чи боятися йому дератизації, а за одне довідатися чи дійсно психологічно стійкі, стрессостійкі і врівноважені міські депутати.

ЕПІЛОГ

Наступний день, 8:30, кінцева зупинка тролейбусу 14-того маршруту

Кондуктор 14 тролейбуса Віра Павлівна спочатку з огидою глянула на бомжа з картатою сумкою, який заперся на задню площадку - це був її колишній однокласник, геть спившийся і опустившийся на соціальне дно Вітьок Флоров, вони раніше мешкали в одному кварталі біля пожарки, і навіть якось цілувалися в восьмому класі. Вона стримано кивнула йому, але підходити не стала - від Вітька чим тільки не тхнуло. Він посміхнувся, наче дякуючи, що колишня подруга дозволила йому проїхати бесплатно і без скандалу (бо він так і так би вперся б якийсь тролейбус, щоб доїхати до мерії, але тільки з усіма наслідками для немитої декілька місяців і трохи засраної людини). І тут Віра Павлівна на мить здивувалася, коли їй здалося, що з кишені затертої куртки Вітька виліз щур з зеленим папірцем у лапах. Але лише на мить, тому вона і подумала, що це їй лише здалося. :)