Два плюс один

Дні Тайлера перетворюються на кошмар, тому що він чесно намагається притримуватися рекомендацій лікаря Томпсона. Альфа виштовхує з себе важкі, колючі слова після вмивання і перед сном, дивиться у дзеркало на своє відображення, і не вірить пустим фразам ні на мить. Вони брехливі, не мають нічого спільного з реальністю. Тайлер не відчуває на них відгуку всередині себе, як не відчував його всі ці роки. Проте альфа впертий, а ще пообіцяв собі слухатися лікаря. Тому подібно до зіпсованої платівки він продовжує їх повторювати, в глибині душі сподіваючись на диво. Що слова, подібно до якоїсь корисної речовини, просто накопичаться у його організмі і колись почнуть діяти. Поки ж він не відчуває нічого.

Олівер трохи заспокоюється від звістки, що Блекторн почав терапію. Лащиться, приділяє увагу, типу надісланого до офісу ланчу, і з готовністю виконує прохання змінити ролі у ліжку. Він бере Тайлера з усією ніжністю, на яку здатен, і альфа відчуває себе коханим. Він тягнеться до свого бети у пошуках захисту та умиротворення, і Олівер щедро ділиться з ним всім, що зберігає його велике, любляче серце. Але мертві слова, котрі все ще не мають сили, гірчать у роті.

~<@>~

Біг трохи допомагає впоратися з відчаєм, що охопив розум. Коли біжиш, голова стає дзвінко-пустою, на кілька хвилин забуваються усі клопоти та проблеми. Здається, ніби світу не існує, є тільки звір на ліс.

І, можливо, зустрічі з маленьким омегою, котрі останнім часом почастішали, трохи відволікають альфу. Тайлер не знає, чи навмисно руде лисеня трапляється йому на очі, ігноруючи мітки, чи так виходить випадково, але дві з трьох пробіжок вони проводять разом. Тайлерові досі невідомо, як хлопчисько виглядає у людській подобі, невідомі його ім'я та адреса, але чомусь прогнати вертлявого омегу зі своєї території не хочеться. Помітно, що у перші зустрічі лис побоюється альфу, проте коли розуміє, що нападати той не збирається, заспокоюється. Стає грайливим та активним, кожного разу при зустрічі підбиваючи Тайлера побігати. І вовк не може знайти у собі сили відмовити. Запах омеги йому не знайомий, однак малюк з заздрісною впертістю кілька разів на тиждень приходить саме до тїєї частини заповідника, що належить зграї. Можливо, він не знає, хто господарі цієї землі і яка слава про них йде, або не надає цьому великого значення (що здається зовсім неймовірним) і альфа боїться його налякати.

Він розуміє, що рано чи пізно їхні веселі пробіжки закінчаться, омезі набридне тинятися з дорослим вовком або якась добра душа розкаже йому правду про альфу, і лисеня більше не з'явиться на території Блекторнів. Тому Тайлер насолоджується цими зустрічами, розуміючи, що одного разу вони припиняться. З цієї ж причини Тайлер не згадує про те, що бігає з юним омегою у лісі, при Оліверові. Аби не давати чоловікові марної надії.

Альфа не задається питанням, чому омега не хоче розкрити свою особистість, хоча й отримував раніше таку пропозицію. Можливо, різниця у віці або мітка альфи тому виною, а може лисеня вже знає, з ким поділяє швидкість та запахи лісу. Або ж, у нього є на те власні причини, ніяк не пов’язані з особистістю альфи. В будь-якому випадку, Тайлер чуже бажання приватності поважає і ніколи не намагається переслідувати підлітка. Боїться втратити ті крихти уваги, що хлопчисько йому дає.

Можливо, здогадка про особисті проблеми омеги, не зв’язані з вовком, правильна. Від омеги відчутно тягне смутком і ліками. Тайлер кілька разів ловить себе на бажанні вилизати лисеня, огорнути власним запахом, щоб стерти кислий аромат тривоги, котрий відчувається від нього. Однак чоловік стримується. Його не просять про втішання. Юний лис не довіряє йому свої секрети, а приходить до лісу для того ж, для чого альфа — щоб відгородитися від зовнішнього світу, забутися на кілька годин. І Тайлер не може перейти встановлену омегою межу. Чи може, сам не хоче. Мабуть, підсвідомо він боїться, що це чарівне відчуття легкості та свободи щезне, якщо вони почнуть зближуватися.

Тому альфа лишає все як є.

~<@>~

Зустрічі з Логаном даються Тайлерові з кожним разом легше. Можливо, вся справа у особливості нового психотерапевта, у його стилі вести діалог. Ніби вони не лікар і пацієнт, а двійко приятелів, що зібралися потеревенити на кухні за чашкою чаю. А може, просто настав потрібний час і альфа справді готовий до обговорення своїх проблем. Чай Логана, до речі, виявляється дивовижно смачним, як і сендвічі — Тайлер більше не відмовляється від частування і нерідко забирає з собою після прийому кілька загорнутих у харчову плівку бутербродів.

Тайлер розслаблений достатньо, щоб розказати про шахрая Патріка, що намагався обікрасти їх з Олівером. Про починаючу акторку Меделін, котра витягнула з них усі жили та гроші на свою кар’єру, а коли доступ до кредиток перекрили, вирушила підкорювати Голівуд з новим коханцем. Про Алекса, що входив до злочинного угрупування та був підісланий до окружного прокурора у пошуках якого-небудь компромату. У порівнянні з іншими омегами, що трапилися Тайлерові, ці випадки було обговорювати відносно легко, хоча вони теж забрали багато сил, часу та переживань.

~<@>~

Тайлер почувається пораненим, вразливим та слабким. І це не ті емоції, які йому подобаються. Але він буквально змушує себе відчувати це, думати про свої почуття, пам’ятаючи слова лікаря Томпсона про те, що альфи мають право на ті самі емоції, що й представники іншої вторинної статі. Не одразу, але Тайлер відпускає себе, дозволяє сумувати і тужити. Дозволяє бути безсилим, шукати допомоги та втіхи десь ще.

Він заїжджає за Еммою після роботи. Не тому, що має сумніви у її здатності самостійно дістатися додому, а тому що хоче побути зі старшою сестрою. Огорнути себе її запахом, відчути затишок та захист, що розповсюджується від старшої альфи і однієї з найрідніших для нього істот. Емма, здається, про щось здогадується, однак не задає питань. Усю дорогу сестра щебече про кумедні випадки з участю дивних клієнтів, що відбулися на роботі, про абсолютно непотрібну Тайлерові інформацію, вичитану у новинній стрічці, або про успіхи Ешлі у навчанні. Але це те, чого Тайлер потребує, що його заспокоює. Емма зазирає йому у лице іскристо-зеленими, розуміючими очима, торкається руки і плеча. Вона обіймає його, кожного разу, перед тим, як вилізти з авто. Міцно, так що дихання перебиває, але так необхідно.

Іноді Тайлер навідує Фелікса і, хоча не може видушити з себе справжню причину візитів, дядько його не жене. Вони розмовляють про всякі дрібниці за чашкою кави на задній веранді будинку, їдять зроблене Адамом печиво. Іноді Фелікс зачитує свої нові статті і просить прокоментувати, а іноді просто читає вголос якусь книгу. З дядьком вони не обіймаються, Феліксові ще некомфортно у своїй шкірі, хай вона вже повністю зцілилася. Торкатися себе він дозволяє тільки подружжю, та й то доволі стримано. Однак, усміхається світловолосий альфа щиро і завжди запрошує приходити ще.

~<@>~

Коли альфа повертається додому після чергової доставки Емми додому, Олівер знаходиться у душі. Тайлер проходить на кухню, відкриває холодильника і кілька довгих секунд дивиться усередину, але розуміє, що не голодний. Працювати теж не хочеться і він піднімається на другий поверх, щоб поцікавитися у бети його планами на сьогодні. Може, їм вдасться подивитися разом фільм або сходити кудись, якщо Олівер не буде надто зайнятий переглядом матеріалів останньої справи. Та коли чоловік входить до ванної, всі думки про культурне дозвілля трансформуються у одну.

Шторка, що заважає бризкам води розлітатися кімнатою, не прикрита до кінця. Може, випадково, а можливо, це зроблено навмисно. Альфа отримує можливість помилуватися витонченою фігурою чоловіка. Тайлер завмирає, не в змозі відірвати погляду від крапель та струмків, що стікають гарною спиною, оминають пружні півкулі підтягнутих сідниць, або ховаються у заглибленні між ними. Обіймають довгі, сильні ноги, вкриті потемнілими від вологи волосками. Тайлер мовчки насолоджується можливістю дивитися на бажане, кохане тіло, але серцебиття та запах, котрий різко забарвився збудженням, він контролювати не в змозі.

Олівер озирається, відчувши його. Замість того, щоб спитати про щось або сказати, що він вже закінчує, бета усміхається, покусуючи нижню губу. Запрокидує голову, так щоб теплі краплі не заливали обличчя, але продовжували обмивати тіло, і повільно веде долонями шкірою, не скільки піклуючись про її чистоту, скільки красуючись. При цьому він не відводить погляду від альфи, звабливого і трохи гордовитого, прекрасно знаючи, який ефект діє на партнера.

— Приєднаєшся? — грайливо пропонує бета, і Тайлер миттю вивертається з одягу і встає під теплі струмені.

Олівер так розпалив його, що здається, альфа зараз змете його силою свого бажання. Проте ледь Тайлер торкається гладенької, золотавої від сонця шкіри, пристрасть вгамовується, наче море під час відливу, залишивши ніжність та тягуче, насичене задоволення. Вони повільно, довго цілуються. Ніби це не прелюдія, а лагідні пестощі після сексу, ніби вони нікуди не поспішають. Тайлер відчуває, як бажання жевріє всередині, подібно до вугілля, але йому це подобається. Він не прагне розпалити з них багаття.

Гель для душу Олівер цього разу використав нейтральний, без штучного ароматизатору, тому альфі нічого не заважає насолоджуватися природним запахом партнера. Він поцілунками утворює складні візерунки на обличчі та шиї коханого, лагідно кусає чутливі вуха, добиваючись тихих, чуттєвих стогонів. Тайлер підштовхує бету до стіни, щоб вода не лилася їм на голови, заважаючи, і плавно опускається на коліна. Цілує та вилизує торс Олівера, гарно пропрацьованими м’язами котрого той може пишатися. Втім, Тайлер кохав би його навіть без відвідувань спортзалу тричі на тиждень. Олівер був його парою, його частинкою, кращою частиною насправді. І альфа був готовий на все, щоб зробити його щасливим.

Коли він вбирає плоть Олівера до рота, той видає стогін і слабко штовхається вперед. Альфа хапається за його стегна, але не для того, щоб зафіксувати, а щоб самому знайти точку опори. Олівер рухається м’яко і плавно, заганяючи члена до самого горла, але не спричиняє дискомфорту. Альфа прикриває очі і просто віддається відчуттю твердості у роті, ніжної, гарячої шкіри, терпкого, пряного смаку, від я кого він божеволіє. На кілька секунд всі думки, тривоги та хвилювання покидають його. Тайлер просто розчиняється у близькості з коханим чоловіком, відгородившись від зовнішнього світу.

Через кілька довгих, наповнених задоволенням хвилин, Олівер обережно відштовхує альфу, притримуючи долонями його голову. Він тягне Тайлера нагору, змушуючи піднятися, і довго цілує, ніжно і вдячно.

— Як ти хочеш? — питає бета, випускаючи його губи з лагідного полону і погладжуючи їх, припухлі, заціловані, подушечкою пальця. Його погляд сповнений коханням та дбайливістю, і зараз Тайлер вірить йому, як ніколи. Він знає, що ці сильні руки з довгими, витонченими пальцями ніколи не зроблять йому боляче. А велике серце, що голосно стукає в грудях, зігріє теплом навіть у найхолодніші дні.

Альфа бере долоню Олівера і кладе на своє стегно. Той киває, і у блакитних очах розгорається полум’я. Але бета вміє тримати себе в руках. Чи це бажання піклуватися про партнера, огорнути його теплом та безпекою, чи Оліверові самому хочеться розтягнути їхню близькість, але він не поспішає. Спочатку ретельно, вдумливо миє партнера ззовні, а потім зсередини, не забуваючи підтримувати концентрацію бажання у ньому поцілунками у чуттєві місця та відвертими доторками. Потім витирає його, розслаблюючими, масажними рухами і коли обидва стають сухими, але ще достатньо збудженими, веде свого альфу у ліжко.

Тайлер віддається вмілим рукам, абсолютно не бентежачись від підкореного положення. Це потрібно йому, і він нарешті розуміє пораду лікаря Томпсона.

Тайлер поранений, глибоко всередині, він розбитий і знесилений. І йому потрібно, щоб хтось сильний, лагідний і терплячий, хтось, кому він довіряє, подбав про нього. Показав, що все може бути добре. Що альфа у безпеці і все ще коханий, навіть у такому, пошкодженому стані.

Олівер не напирає, не домінує і не намагається зафіксувати альфу у якійсь позі (іноді їм подобається така відверта зміна ролей у сексі, але зараз явно не той випадок). Він просто вилизує альфу від вкритої жорсткими волосками шиї до пальців ніг, гладить і стискає чутливу плоть, не пропускаючи жодного м’язу, жодної ділянки шкіри.

Коли Олівер бере його, Тайлер відчуває себе до того розслабленим та запестованим, що сил немає навіть на те, щоб обхопити бету ногами. Він просто лежить у найвідкритішій позі, яку тільки можна уявити, а чоловік робить йому приємно. Однак альфа не відчуває сорому через це. Поза, у якій вони знаходяться, м’які, обережні рухи Олівера, його рідний запах і поцілунки, що вкривають лице та плечі альфи, ніби говорять: «Все добре. Я подбаю про тебе. Ти можеш заспокоїтися і просто отримати задоволення». І Тайлер дозволяє собі це. Довіритися та розчинитися у концентрованій насолоді, у відчутті щастя поряд з коханою людиною.

Запах бети забарвлюється любов’ю і Тайлера пробиває розумінням. Олівер, звісно ж, хоче отримати задоволення сам, бажає бути з альфою, котрого хоче з усією прихованою пристрасністю своєї натури. Але головне для нього — задоволення та щастя коханого чоловіка. Повністю щасливий та спокійний Олівер стане, тільки коли Тайлерові буде добре, і не лише у фізичному сенсі.

Бета хоче допомогти своєму альфі, хоче, щоб тому стало легше і нічого не потребує у відповідь. Він дарує Тайлерові тепло, близькість і піклування просто тому, що хоче це робити. Тому що кохає його. Але він не може зцілити Тайлера чарівним чином. Він віддає альфі все, що у нього є, і не в змозі дати більше. Так само, як Тайлер робив усе, що було в його силах, для Одрі. Усвідомлення блискавкою вдаряє у альфу прямо під час оргазму. Слова, котрі змусив його повторювати кожен ранок лікар Томпсон, сухі, мляві, раптово отримують силу, набувають сенсу. Здригаючись у солодких конвульсіях, Тайлер раптово усвідомлює, що вони означають. І це розуміння риданнями проривається назовні.

— Що, що? — Олівер, чий погляд ще туманить марево обопільного задоволення, занепокоєно вдивляється у його обличчя, обхопивши долонями. — Любий, що? Я зробив тобі боляче?

— Ні… — знаходить у собі сили проскімлити альфа, намагаючись поділитися одкровенням, якого досягнув. — Я не винний у смерті Одрі. Від хвороби Гардмана немає ліків. Я кохав її і зробив для неї все, що було у моїх силах. Я більше нічим не міг їй допомогти…

Олівер миттєво покидає його тіло і просто лягає зверху, притискаючи до себе, даючи відчуття затишку та безпеки.

— Так, любий. Все правильно. Ти дуже кохав її, але просто нічого більше не міг зробити. Ти не винний у тому, що з нею сталося.

Бета дозволяє йому плакати, поки у Тайлера не закінчуються сили. Потім допомагає привести себе до ладу і вкладає спати, знову притиснувшись до альфи усім тілом, огортаючи його собою та своїм запахом. Тайлер відчуває, ніби у його грудях луснув величезний нарив, і з нього тече щось мокре та обпалююче-гаряче, але це відчуття приносить полегшення.

Вперше за багато років.

~<@>~

У наступну зустріч з Логаном Тайлер розказує про подію, що сталася напередодні (опустивши подробиці того, чим саме вони з Олівером займалися, коли його емоційний кордон прорвало). І відчуває спокійне задоволення, коли терапевт хвалить його. Альфа нарешті відчуває, що ці зустрічі починають приносити результат.

До розмови про Холлі він приступає більш підготовленим та впевненим. У собі, у своєму партнерові, у лікареві і у ситуації загалом.

Десь в глибині його пам’яті Одрі схвально усміхається та показує підняті догори великі пальці.

«Ти зробив це, Блекторне».