Два плюс один

Лукас та Хейден не такі тихі, як Октавія. Можна сказати — зовсім не тихі. У альфи гострий язик. Іноді він говорить на межі грубості, але Джею подобається. Можна не стримуватися і згадати, що колись слова з рота вилітали зі швидкістю сотня в хвилину.

Лукасу високе мистецтво сарказму недоступне, деякі вирази він просто не розуміє. Після двох-трьох підколів зазвичай лізе в бійку. Бек відповідає і вони з задоволенням гамселять одне одного. Доволі серйозно, до синців та саден, повністю ігноруючи той факт, що Холл омега і його ніби як треба оберігати. Та й не схожий Лукас на омегу, запальний, агресивний, з рельєфними м'язами.

Джея не хвилює ця невідповідність і Лукас, здається, від цього заспокоюється. Сміється над жартами Ремброука, обговорює заняття (для хлопця, що багато часу присвячує спорту, він напрочуд багато знає). Правда, у спарингу Джей йому все одно не рівний, навіть не намагається перемогти. Коли розлючений черговою витівкою Холл від словесних аргументів переходить до фізичних, Октавія гарчить на нього, без злості, але з попередженням. І пхає язикатого приятеля собі за спину, як якусь дівицю в біді. Але Джей не обурюється, проти Лукаса у нього жодного шансу.

Якось так виходить, що через місяць Джей з впевненістю може назвати цю дивну компанію своїми друзями. З Лукасом омега обмінюється коміксами та відеоіграми, з Хейденом обговорює літературу та артхаусне кіно. Для Октавії приносить обід у ланчбоксі. І частенько всі збираються разом, щоб зробити домашку.

Койот без краплі совісті зганяє учнів зі своїх місць, щоб сісти поряд з Джеєм, коли у них співпадають заняття, а хлопці по суботах займаються з ним баскетболом. Хоча до вступу у команду Ремброукові далеко, йому подобається випускати зайву енергію таким чином. І просто подобається щось робити разом з іншими підлітками. Іноді після уроків вони перекидаються і бігають лісом, жартівливо кусаючись та дуркуючи. Джею легко з ними.

Він не цікавиться, чому Лукас поводиться нетипово для омеги. Чому від Хейдена не пахне ніким, крім них самих. Чому Октавія так погано контролює себе у доволі пізньому віці та проводжає тужливими поглядами якусь брюнетку, котру зустрічає у шкільних коридорах. А нові приятелі не питають, чому від Ремброука тягне антидепресантами та горем.

~<@>~

Що Октавія дика і майже не керована, Джей розуміє одразу після знайомства. Проте, коли вона перетворюється прямо на парковці та рявкає на бовдура, котрий перекрив омезі виїзд, до Джея нарешті доходить, що проблеми Октавії серйозніші, ніж він уявляв. Як і те, що він допущений до ближнього кола. Коли він просить подругу відпустити учня, та слухається. Гарчить наостанок, мітить колесо машини кривдника і гордо йде геть.

«Чорт, ці Блекторни всі навіжені!» — сердито кидає хлопчина і їде, вочевидь, відмивати своє авто.

А Джей вирішує погуглити, дивуючись, як така проста думка не прийшла до голови раніше. Результати його пошуків якщо не пояснюють те, що відбувається, то дають поживу для роздумів.

Від статей про пожежу у маєтку Блекторнів стигне кров у судинах. Багато подробиць знайти не вдається, проте й того, що є, достатньо, аби зрозуміти — життя цю родину не жаліло. Зі зграї чисельністю більше двадцяти особин вижило добре, якщо третина. Та й то, загалом через те, що на момент пожежі вони були відсутні у заміському маєтку.

Джей все ще нічого не питає у Октавії, проте здається, він краще починає її розуміти.

~<@>~

За прохання Джулії відвезти батькові забутий ланч Джей хапається, як голодний за гарячий пиріжок. По-перше, це офіційний привід змитися з дому. По-друге, йому хочеться хоч якось реабілітуватися у очах мачухи. По-третє, чого приховувати, йому дуже цікаво побувати у місцевому поліцейському відділку та порівняти йогоз попереднім місцем роботи Джона.

Біля стійки рецепції у департаменті до омеги звертається молодий симпатичний помічник шерифа. Ввічливим, але суворим голосом він цікавиться, чим може допомогти. Джей називає себе та просить вказати місце знаходження кабінету шерифа, демонструючи пакет з ланчбоксом, наче пропуск. Суворі риси поліцейського трохи пом’якшуються і він скеровує омегу у потрібному напрямку. Джей дисципліновано дякує, не бажаючи показати себе у поганому світлі перед батьківським колегою, та йде шукати потрібну кімнату.

У кабінеті батько знаходиться не сам і Джей вирішує почекати, не бажаючи заважати роботі альфи. Він займає один зі стільців коло стіни і з цікавістю озирається на всі боки. Поліцейський відділок Грінвуду набагато менший, ніж у Лос-Анджелесі, що, загалом, логічно, проте омезі він подобається. Світле, чисте приміщення, шафи та столи у якому розставлені з максимальною функціональністю. Витягнувши шию, омега помічає край непоганого кавового апарату, що видніється з-за рогу. Помічники шерифа, які сидять за столами чи ходять туди-сюди з об’ємними теками в руках, виглядають охайними та зосередженими.

Своєю маленькою розвідкою Джей задоволений і вже збирається дістати телефон, щоб розрадити очікування якою-небудь простенькою грою, але його увагу привертає рух у кабінеті. Крізь незакриті жалюзі він помічає батька, котрий похмуро витріщається на якісь папери на столі, зрідка киваючи або хитаючи головою. Чоловік у стильному костюмі, що стоїть перед ним, щось розказує, бурно жестикулюючи. Джей мимоволі задивляється на його руки з витонченими пальцями, на плавну лінію плечей і тонку талію, вигідно підкреслену піджаком. Зі свого місця омега не бачить обличчя чоловіка, але чомусь думає, що воно привабливе. Заставши останньою думкою зненацька, він спішить опустити погляд на телефон. Ще не вистачало, щоб хтось із батьківських колег побачив його за розгляданням незнайомців.

Захопившись грою, юнак не одразу розуміє, що двері до кабінету вже прочинилися. Піднявши очі, омега ледь не впускає телефон — у дверному отворі, відповідаючи на репліку Джона, завмер Олівер Харт, облитий кавою окружний прокурор. Джей завмирає, не знаючи, що вчинити: звернути на себе увагу привітанням чи, навпаки, зробити вигляд, що не бачить нового знайомого. Але Олівер вирішує за нього. Попрощавшись з шерифом, він швидко прямує геть, навіть не поглянувши на стільці для відвідувачів, одне з котрих займає омега. Джей проводжає його поглядом, машинально відзначивши, що недешеві штани чудово обліплюють сідниці пана прокурора, і підходить ближче.

— Привіт, тату!

— Джей? Як ти тут опинився? — дивується шериф.

— Джулія відправила. Ти забув свій обід, — юнак протискується повз нього до кабінету і ставить на завалений документами стіл паперовий пакет.

Судячи з батьківського перекошеного обличчя, їжу він не забув, а навмисно залишив.

— Знову салат і котлети з капусти, — зітхає Джон, сідаючи за стіл.

— Гей, не сумуй. Я дещо прихопив для тебе по дорозі, — з наплічника юнака з'являється коробка і шериф зацікавлено тягне носом. — Але! Я віддам тобі це, тільки якщо пообіцяєш з’їсти весь свій корисний обід.

— Джею, син копа не повинен займатися шантажем, — суворо насуплюється батько.

— Повинен, якщо коп ухиляється від виконання правил, — не піддається омега.

— Гаразд, обіцяю, — шериф піднімає праву руку, ніби при клятві. Визнавши поразку, він отримує бажаний пакунок. Відкривши його, Джон милується пишними пончиками, вкритими різнокольоровою глазур’ю, але чесно кладе солодощі на край столу.

— Дякую, синку, — вже тепліше каже шериф і усміхається. Так, як вміє лише він — губами, очима, бровами, усім обличчям. У Джея на мить перехоплює дихання — він давно не бачив щирої усмішки батька.

— А хто це був у тебе? — хрипко питає він, бажаючи відволіктися від бентежних почуттів.

— Окружний прокурор Грінвуду.

— Виглядав сердитим. У тебе з ним проблеми?

— Проблеми, але не з ним, — шериф миттю стає серйознішим. — Він, навпаки, допомагає у одній справі. Там замішані діти перевертнів… Ми намагаємося знайти докази, а вже містер Харт притисне винуватців до стінки.

— Він виглядає небезпечним, — ділиться враженнями омега.

— Він насправді такий. З ним краще дружити, — задумливо підтверджує шериф. Помітивши, як син жадібно, не ховаючись, роздивляється розсипані його столом папери, він отямлюється. Омега завжди був допитливим. Джон збирає документи у кривий стосик та перевертає лицевим боком донизу. — Джею, тобі не потрібно бути де-інде? Доручення Джулс ти виконав., шуруй звідси.

— Гаразд, — омега хапає наплічник і прямує до виходу, проте коло дверей озирається. — Тату, ти ж розумієш, що вона має рацію? Тобі насправді варто стежити за своїм здоров’ям. Джулія просто намагається допомогти.

— Звісно, розумію, синку, — знову усміхається шериф. — Саме тому я з’їм гидоту, котру вона так старанно запакувала, порадую себе одним пончиком, а інші роздам колегам. Не хвилюйся, твій старий ще не зовсім збожеволів.

— Тоді удачі зі справою, — юнак салютує долонею і зачиняє за собою двері кабінету.

~<@>~

Біля виходу з департаменту Джей ледь не тикається носом у обтягнуту світло-сірою тканиною піджаку спину.

— Перепрошую… — починає казати омега, але побачивши обличчя чоловіка, що озирнувся, збивається. — Знову ти!

— Здається, у тебе вже з'явилася звичка на мене налітати, — не дивлячись на різкість слів, прокурор усміхається одним кутиком губ. — Хоча, цього разу винен я. Пробач, задумався і встав надто близько до дверей.

— Нічого, — омега помічає насуплені брови і не може втриматися від питання. — Важка справа?

— Нелегка, — погоджується Олівер. — Але, як ти розумієш, підлітку я про це розказувати не буду.

— Та я не наполягаю, — Джей навіть відступає на крок, вже шкодуючи, що не пройшов повз. Олівер має привабливу зовнішність, але він старший, невідомого виду (омезі досі не вдається вловити його особистий запах, тільки аромат якихось парфумів), ще й займає серйозну посаду. На такого задивлятися омезі, котрий ще навіть з однолітками не цілувався, просто безглуздо.

— А ти тут навіщо? — Харт озирається на двері і ніби тільки зараз усвідомлює, звідки вони обидва вийшли. — Проблеми з законом?

Сказано це веселим тоном, ніби чоловік і сам не допускає думки, що його слова можуть виявитися правдивими.

— Звісно! — омега розслабляється. — Я відомий рецидивіст, і мене відпустили під заставу, узявши в заручники колекцію коміксів. Знають, що я від своїх малюків нікуди.

Чоловік пирхає.

— А якщо серйозно, я привозив ланч батькові, він забув його вдома, — пояснює Джей.

— Як його ім’я? Можливо, ми знайомі.

— Шериф Ремброук.

— О, — у погляді прокурора з'являється здивування. — Ми точно знайомі. Підвезти тебе кудись?

— Дякую, я на машині, — хитає головою омега.

Виникає пауза і Джою здається, що це хороший момент попрощатися.

Одначе прокурор раптом питає:

— Що б ти подарував дівчині приблизно твого віку?

— Залежить від багатьох факторів, — юнак знизує плечима. — Перш за все, потрібно знати, чим вона захоплюється. А ще її характер.

— Захоплюється? — чоловік замислюється. — Спортом, мабуть. Принаймні, у якийсь тренувальний зал ходить. А характер у неї — відірви і викинь.

— Яку музику вона любить? — намагається прояснити ситуацію омега. — Фільми?

— Я не дуже обізнаний, — зітхає Олівер. — Справа в тому, що це сестра мого чоловіка. У неї скоро день народження, а він загруз роботі. І я необачно пообіцяв знайти для неї подарунок. Але час наближається, а я так нічого не вигадав.

— Вона користується косметикою? — уточнює Джей, відганяючи думки про партнера красунчика-прокурора. Дивно було б, якби такий цікавий чоловік не був зайнятий. А те, що від нього ніким не пахне, ще не аргумент: він міг зв’язати себе з людиною або ж використовувати спеціальний спрей, що придушує запахи, як робили багато перевертнів у робочий час.

— Ні, — впевнено хитає головою Олівер.

— Часто носить прикраси? — продовжує розпитування омега, намагаючись скласти приблизний портрет невідомої дівчини.

— Фітнес-браслет рахується?

— Якому стилю одягу надає перевагу?

— Спортивному. Або просто зручному.

— Ти колись був у неї в кімнаті?

— Бувало, — Олівер мружиться, не розуміючи, до чого таке питання.

— Що у неї там є? Іграшки, якісь плакати, незвичні речі.

— Плакати є, з якимись супергероями.

— Описати їх зможеш?

— Е-е… навряд чи, — тягне прокурор. — Вони мені всі однакові

— Хоч чоловіки чи жінки? — з розпачем тягне Джей.

— Ті й ті. Проте жінок, наче, більше.

— Гаразд. Щось іще?

Олівер знову заглиблюється у думки.

— М’який вовк на подушці сидить, це її дитяча іграшка. О, і на наплічнику теж значки з супергероями.

— Чудово, вже є з чим працювати. Я рекомендую купити їй якийсь свіженький комікс і річ з супергеройським принтом.

— І як мені це зробити? Цих супергероїв як крапель у морі. Як вибрати щось дійсно хороше? Особливо якщо врахувати, що я у цій кухні не розбираюся зовсім, — Олівер зводить брови і уважно оглядає хлопчину від маківки до старих кедів. — Послухай, ти поспішаєш?

— Не дуже, — відповідає Джей, розуміючи, куди той хилить.

— Ти не міг би з’їздити зі мною до магазину коміксів і допомогти вибрати? А я обіцяю віддячити кавою з тістечком.

— Краще бургером і колою, — виправляє омега.

— Гаразд, — усміхається прокурор. — Поїдемо на моїй машині, а потім я підвезу тебе на парковку.

Джей слухняно прямує за ним до сяючого Порше, розмірковуючи, у що вв’язався. Кристально зрозуміло, що Олівер нічого такого не має на увазі. Він отримає допомогу у виборі подарунка, нагодує омегу у бургерній і поїде додому, радувати чоловіка вирішенням проблеми з днем народження сестри. А Джей вирушить до себе, зітхати за прекрасними очима і легкою усмішкою окружного прокурора.

Джей раптом згадує про альфу з заповіднику. Чомусь омега останнім часом зустрічає дорослих, та ще й зайнятих чоловіків. Чи означає це, що сам по собі хлопчина нічого не вартий? І Всесвіт таким чином намагається натякнути, що слід знайти сильнішого та досвідченішого партнера? Відповіді на ці питання, звісно, не знайшлося.

~<@>~

У крамниці коміксів та відповідної атрибутики Олівер робить таке обличчя, ніби з усіх сил стримується, щоб не вилаятися. Джей тихенько пирхає і киває продавчині, дівчині з різнобарвними пасмами у зачісці. Пройшовши до стенду з найпопулярнішими коміксами, він окреслює яскраві журнали широким жестом.

— Давай, напруж пам'ять і скажи мені, чи є тут персонажі з плакатів у кімнаті твоєї родички?

Олівер чесно оглядає глянцеві видання і впевнено тицяє в декотрі.

— Чудово! — Джей надихається. — Який у неї розмір одягу, ти звісно ж, не знаєш?

Чоловік хитає головою.

— Гаразд, щось вигадаємо.

Омега вибирає новий випуск Супергьорл, пляшку для води з малюнком Багряної Відьми та напульсник з крихітними символами Бетмена. Рухаючись повз полиці, він помічає цікаву дрібничку і бере її також. Склавши всю здобич перед продавчинею, Джей бачить серед складеного біля каси дріб’язку неймовірної краси ручки з головами Дарта Вейдера та штурмовика, і бере по дві кожного виду.

— Думаєш, їй сподобається? — з сумнівом тягне Олівер, дістаючи з кишені портмоне.

— Бро, «Зоряні війни» всі люблять, це класика! А хто не любить «Зоряні війни», той не дивився «Зоряні війни»!

Дівчина за касою схвально посміхається омезі, складаючи покупки до пакету.

— Ой, це порахуйте окремо, — просить Джей, відкладаючи те, що вибрав для себе.

— Порахуйте разом, — наполягає прокурор і протягує продавчині картку. — І, Джею, що я казав стосовно «бро»?

Дівчина знову усміхається і, віддаючи юнакові пакет, зауважує:

— Ваш омега знається на крутих речах, сер.

— Я не… — бурмотить зніяковілий Джей, але його перебивають:

— Теж так вважаю. У нього відмінний смак.

Олівер незворушно повертає картку до гаманця, а той — до кишені піджаку. Після цього заступницьким жестом кладе долоню омезі на спину і м’яко, але наполегливо спрямовує юнака до виходу.

~<@>~

— Пробач, що перебив, — каже Олівер, виводячи авто на дорогу. — Але я терпіти не можу обговорювати особисте життя з незнайомцями. Чи ти хотів пофліртувати з тією дівчиною, а я все зіпсував?

— Нічого такого, — Джей відчуває, що червоніє, але мужньо не відводить погляду. — Тобі не потрібно було платити за мої покупки.

— Вважай це подякою за твою допомогу. Окрім бургерної.

— Ти ж не знаєш, чи сподобається іменинниці те, що я вибрав, — сумнівається омега.

— Але я хоча б не прийду з порожніми руками, — чоловік усміхається.

Певний час вони їдуть в тиші, потім юнак не витримує.

— Слухай, я знаю, що про таке питати не зовсім пристойно, але мене це не відпускає. Якого ти виду? Точно не людина, я бачив твої очі у кав’ярні. Але й звіром від тебе не пахне.

Олівер кидає на нього уважний погляд і паркується коло узбіччя.

— А це навіщо? — напружується Джей.

— Щоб ти не вискочив під час руху та не покалічився, якщо вирішиш покинути авто.

— Все настільки жахливо? Ти ведмідь? Йєті? Єдиноріг? — омега намагається жартувати, аби приховати той факт, що спиною пробігли мурахи, а долоні спітніли.

Олівер пирхає, мило зморщивши носа.

— Усього лише каніма.

Пульс Джея пришвидшується, проте він залишається на місці.

— Ну, і де крики? — Олівер весело поглядає на нього. — Спроби напасти чи просочитися крізь замковий отвір? Двері, доречі, не зачинені. Чи це шок і ти просто не можеш ворухнутися?

— Криків не буде, — відповідає омега, з цікавістю поглядаючи на чоловіка. Однак, у двоногій подобі той від людини нічим не відрізняється. — Якщо тобі дозволили вільно пересуватися містом, керувати автомобілем, та ще й довірили важливу посаду, виходить, ти себе контролюєш. Але тепер я маю купу питань.

— Обідати їдемо? — зітхає прокурор.

— Звісно!

Олівер знову заводить машину і повертає її на дорогу.

— Питай, що хочеш, — дозволяє він. — Не обіцяю, що відповім на всі, але кусатися не буду.

~<@>~

Після повернення додому Джей звітує мачусі про виконане завдання (ні словом не згадавши контрабандні пончики) і тікає у свою кімнату. Дивне відчуття ейфорії наповнює його зсередини, але радіти трохи лячно. Омега розуміє, що стосунки з дорослим чоловіком, який вже має пару — не те, що йому зараз потрібно. Та й Олівер ні на що подібне не натякав. До того ж, Джей завжди вважав себе прагматичним та відносився до ідеї романтичних стосунків без особливого захвату. Однак, виявилося, ця риса в ньому малася. Можливо, це було проявом омежої сутності, а може банальне бажання живого тепла. Бажання сподобатися, не бути самотнім.

Було надзвичайно приємно сидіти поряд з витонченим, привабливим чоловіком, котрий навіть у розстібнутому піджаку та послабленій краватці виглядав у бургерній цілком органічно. Спокійно їв свій сендвіч з тунцем та відповідав на питання про канім, навіть відверто безглузді. Можливо, тому Джей зараз і витріщається на дурнуваті ручки з коміксного магазину, та відчуває себе захопленою п’ятикласницею, якій приділив увагу старший хлопчик.

Розсердившись на себе, омега пхає письмове приладдя до наплічника. Пальці зачіпають щось округле та прохолодне. Джей витягує і розглядає медальйон, що копіює брошку Кітнісс. Побачивши прикрасу у крамниці, юнак не зміг пройти повз.

Наближається день народження Аманди і омега думає, що було б кумедним збігом, якби вони з родичкою Олівера народилися у один день. Про подарунок для сестри Джей навіть не думав, бо не знав, як його вручити. Хіба можна сказати: «Люба сестро, хоч останнім часом ми майже не бачимось і не розмовляємо, вітаю тебе з днем народження і бажаю щастя. Але в подальшому ми знову ігноруватимемо одне одного». Проте, помітивши цю прикрасу, Джей купив її машинально і тепер не знав, що з нею робити.

Кинувши медальйон у ящик столу, омега переодягається у зручніший одяг і вже звично вибирається з кімнати через вікно. Йому терміново потрібно провітрити голову, тож юнак вирушає знайомою дорогою до заповідника.