Гул прибою

Юна дівчина на пристані стоїть.

Вона чекає свого часу,

Вона чекає свій прилив.

Проте лють ніяк не стихне

Вона ллється через край.

Вона заповнює всі жили,

І вже не видно небокрай.

Кип'ятиться чиста кров панянки,

Обпікає шкіру, м’язи

Горло душить, заливає

Хоч би з пристані не впасти.

Злість трощить молоді кістки

В пісок, на тілі гематоми

В колір хвильної погоди.

І десь далеко шум порома.