Хвороба людства

Спотворення жорсткі реальності аж до невпізнання,

Це те чим хворі ми, чого позбутися не хочемо ніяк,

Солодка кава, наче через телевізор світосприйняття,

Але без того цукру клятого ми вже не можемо ніяк...

Гіркого й кислого не хочемо вже ми, то не для нас,

Нам дай пом’якшувач, розпушувач, щоб було ніжне,

І кожен хоче мати мерседес, але ніяк не автозак,

Життя щоби було святе, але у думках грішне...

Так жити, щоб наповну, не соромлячись і через край,

На горло ближньому ставати, бо є лише твоя мета,

Молитися - «Начхать на всіх, мене ж не забувай!»

І милуватися собою неупинно, ти ж бо чистота!

А в ідеалі ми усі в цей світ приходим голі та пусті,

І в пустоті своїй через життя несемо усю його красу,

Але якщо чогось бракує у схибленій бажанням голові,

Ми через всі страждання й радості проносим пустоту...

29.02.24