Сповідь

Пробач мене майбутній Я

Що я теперішній - хуйня

І що мій внутрішній кацап

Ще не зовсім прибрав тих лап

Що досі кажуть “Ностальджі”

На те, що в якості крінджі

Від себе я відгородив

Для чого в серце шлях закрив

Пробач, і прозу і вірші

Пробач старий потяг душі

Який витягував слова

“Нєімовєрно” і “єдва”

Пробач за те, що мій нарід

Як той баран біля воріт

Впирався рогом у “росмен”

Що підіймав русню “с колєн”

Пробач мене, що я читав

Усе до чого діставав

Не дивлячись ані на мову

Ні на ідею, чи основу

Про “піонєров-партізанов”

Про “казаков” і “атаманов”

Про “буратін” і “чєбурашек”

Не відповім я тобі нащо.

Я, навіть, майже не стидаюсь

І, певно, ні на гран не каюсь

Бо так лиш став я тим, хто є

І що моє - буде твоє.

Я виправив, що зміг для тебе

Я вірю, дивишся ти в небо

І ТИ бачиш його таким

Яким я досі не зумів.

Так, я хріново сповідаюсь.

І ніц не буду з тим робить

Та все ж тобі я посміхаюсь

Як, сподіваюсь, й ти, в цю мить.