Проклята весна

Прийшла весна, та сил і настрою нема,

Немає сну, немає потягу й бажань,

І голова, напевно від думок, важка,

Перевантажена вагою зайвих знань...

Сором’язливий місяць визирає з за хмар,

Він як чабан, свою отару небом проганя,

І зорі — вівці, наче після дивних чар,

Бредуть собі по темнім небі навмання.

Невизначеність буде, й буде до пори,

Допоки первісток нас врешті не згада,

Та сонце не наважується ще прийти...

Ось так настане проклята німа весна...

16.03.24