Самотні душі

Ми крокуємо безлюдними провулками,

На асфальті не видно наших слідів.

Життя занадто складне для нас обох.

Щоб описати це не вистачає слів.

Ми натягнули на обличчя маски,

Ніби емоцій жодних в нас нема.

Занадто довіряла іншим людям,

Тепер переживаю біль сама.

Ми дві бездушні брили кам'яні.

Як раптом зникнемо, ніхто і не помітить.

І хоч ми сірі тіні в цьому світі,

Та все одно до світла нас магнітить.