20. МОТАНКА З ЛЮДСЬКОГО ВОЛОССЯ
Рівне. Місто, де бабусі все ще пам’ятають, як робити вузли на добро — і на “вічно мовчи”. Тут є старенький базар, а за ним — лавка, що наче стоїть не в нашому часі. Там продають мотанки. Але одна з них... інша. Вона з людського волосся. І вона знає. Все.
Ірина була дослідницею української символіки. Її цікавили ляльки-мотанки — обереги, які мали силу захищати, пам’ятати, берегти.
– В Рівному є одна особлива, – сказали їй в університеті. – Але про неї не пишуть. Її бояться. Бо вона… говорить. Очима. І волоссям.
Ірина знайшла ту лавку. Старенька жінка продавала звичайні мотанки. Але під скляним ковпаком була одна — чорна, з сивим волоссям, обмотана червоною ниткою.
– Це не продається, – мовила баба. – Вона вже має хазяйку. Вона вибирає.
Ірина тільки глянула — і мотанка… хитнулась. Самостійно.
Наступного дня Ірина забрала мотанку. Бабця дала її без слів. Ірина принесла її додому — і вночі прокинулась від шепоту:
– Пам’ятаєш, як збрехала? Як не сказала? Як забула?..
Лялька стояла на полиці. Але волосся її ворушилось. А вузол на голові… наче розв’язався.
Мотанка нагадувала Ірині речі, про які вона воліла б не згадувати:
Як зрадила подругу через конкурс
Як не прийшла на похорон бабусі
Як крала тексти в університеті
– Це не ти, – казала вона собі.
– Але це ж було, – мовчала мотанка.
Ірина взяла ляльку до рук. І помітила — волосся... почало змінюватись. У ньому з’явилось її власне пасмо. Потім — ще. З кожним днем — більше.
– Ти стаєш мною? – спитала вона.
– Ні. Ти стаєш собою. Але нарешті — чесно.
P.S.
Кажуть, якщо мотанка починає ворушити волоссям — вона вже тебе вибрала. І чим більше ти ховаєш — тим гучніше вона шепоче. Бо пам’ять — це теж нитка. А нитки завжди ведуть… до правди.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!