КАРТА УКРАЇНСЬКОЇ НЕЧИСТІ

Луцьк. Старовинне місто, де за кожним муром — історія, а в кожній вежі — тінь. У Луцькому замку, у старій книгарні на території монастиря, зберігаються древні рукописи. Ніхто їх не читає вголос. Ніхто не дозволяє їх фотографувати. Бо кожен, хто пробував, зустрічав її. Княжу нічницю — крилату істоту, що з’являється опівночі, коли торкаються забороненого.

Юрій був реставратором. Молодий, амбітний, з Києва. Йому дали коротке стажування в Луцькому замку, а завдання — каталогізувати рукописи XVI століття, які не відкривались десятиліттями.

– Але не працюйте після заходу сонця, – попередив куратор. – Пильнуйте час. Замок живе за своїм ритмом.

На третій день роботи Юрій затримався. Лампа жовто блищала, дощ бив у вікно. Він розгорнув один із найстаріших фоліантів — “Про князів, про ночі, про скарби”. І почув шелест крила.

Спочатку подумав — птах у камінні. Але коли підняв голову, побачив дві блискучі очі в темряві. І тіло, схоже на кажана, тільки значно більше. І… жіночі риси обличчя.

Наступного дня на тому самому пергаменті з’явився напис, якого не було:

“Хто шукає, той знайде. Але не завжди залишиться собою.”

Юрій почав копати глибше. Старі архіви говорили про “ночну княгиню”, яка охороняла таємниці, записані “своїм кров’ю на пергаменті, що дихає”.

Він знову прийшов уночі. Відкрив той самий фоліант. У кімнаті стало холодно. І з темряви з’явилась Вона. Летюча, вишукана, з обличчям, яке було знайоме — схоже на портрет із каплиці.

– Ти хочеш знати. Але знання — це плата. Готовий втратити щось із себе?

– Що саме?

– Вміння забувати. Відтепер все, що побачиш — назавжди залишиться з тобою.

Він погодився. І побачив: сторінки розгорнулись самі. Перед ним — карти, старі битви, заклинання, імена, яких не згадували сто років.

Зранку Юрій здав звіт. Але з того часу… не спав. Він пам’ятав усе. І навіть те, чого ніколи не читав.

Кажуть, іноді його бачать на вежі вночі. З блокнотом. І з тінню крила за спиною.

P.S.

Кажуть, у Луцькому замку є істота, що оберігає знання. Якщо зустрінеш її — спитай себе, чи ти готовий знати те, що не зможеш забути. Бо нічниця не бере речі. Вона бере забуття.