КАРТА УКРАЇНСЬКОЇ НЕЧИСТІ

Херсон. Місто на півдні, де спека змушує любити тінь, а традиційна кухня — поважати холодильник. Але є одна страва, про яку не говорять вголос. Її не замовляють у кафе і не готують на свята. Вона з’являється сама. І в ній щось рухається. А іноді — шепоче. І це не хрін.

Тимур працював кухарем. Після міських ресторанів, корпоративів і гастрошоу, він вирішив “перезавантажитись” — поїхав до знайомого в Херсон на дачу.

– Тут усе просто, – сказав знайомий. – Готуй, спи, рибаль. І головне — не чіпай банку з холодцем у льосі. Вона… не твоя.

– Що за банку?

– Стара. Родова. Залишилась ще з часів прабабці. І вона… глибока. Дуже. І не кінчається.

На третій день, спускаючись по воду, Тимур не втримався — відкрив ту банку. З вигляду — звичайний холодець. Але глибина в ній була… неприродна. Він кинув ложку — і вона не дістала дна.

На дні щось… рухалось. Наче хтось повільно плавав. А потім пролунав шепіт:

– Ти відкрив мене. Тепер спробуй. Тепер... ти в меню.

Уночі Тимуру снився холодець. Він плавав у ньому, як у киселі. А навколо були очі. І голоси:

– Ми всі колись з’їли. А тепер… нас їдять.

Прокинувшись, він побіг у льох — і побачив, що банку хтось перестав. І зсередини… парував духмяний запах. Занадто свіжий. Занадто людський.

Він спитав у сусідки — старої Галі:

– Що за банка?

– То не банка. То рот. Прадід колись намагався зберегти душу в їжі. Хотів безсмертя. От і вийшло: страва без дна. Кожен, хто куштує — залишає частину себе. А страва… збирає.

Тимур спробував злити холодець. Але той не витікав. Вода йшла, желе — ні. Коли ж він узяв ложку — з неї прозвучало:

– Ще трохи солі. І страху. І ти — мій.

Він закрив банку. Обмотав тканиною. І написав табличку:

"Не відкривати. Навіть, якщо дуже хочеться закусити."

P.S.

Кажуть, у Херсоні є банка холодцю, яка ніколи не закінчується. Іноді з’являється сама — в холодильниках, які ніхто не купував. Якщо побачиш її — не їж. Бо холодець може запам’ятати… тебе. І стати тобою.