КАРТА УКРАЇНСЬКОЇ НЕЧИСТІ

Верховина. Карпати. Місце, де навіть повітря знає молитви, а димарі можуть говорити.

Коли Степан вирішив поїхати в Верховину, він уявляв собі спокійний відпочинок: гори, бринза, свіже повітря і відсутність Wi-Fi. Те, що він знайшов замість цього — не входило в його тревел-план.

– Та ви там з глузду з'їхали, – бурмотів він собі під ніс, стоячи перед старою хатою, яку здали йому "по знайомству". – Це ж навіть не хата, а пам’ятник гуцульському сюрреалізму.

Хата справді була підозрілою. По-перше, димар на ній був кривий, як політика ціноутворення в центрі Києва. По-друге, з нього йшов дим, хоча в хаті, на перший погляд, не палили вже років зо двадцять. А по-третє – дим... пахнув борщем.

Степан був айтішником, але навіть він розумів, що Wi-Fi із запахом борщу не передається.

Він зайшов до хати, і майже відразу почув хриплу бабусину мову:

– О, приїхав, козаче. А я вже борщ зварила. І банош з грибами, як ти любиш.

– Я…? Ви…? Ми знайомі? – Степан озирнувся. – Хто тут?

– Ану не крутись, я в димарі живу. Бабуся я. Місцева. Звати мене Килина Димарівна.

– Ви... живете в димарі?

– Ну, де ж іще мешкати бабі, яка знається на вогні?

Степан вирішив, що це або розіграш, або йому дали грибів не туди. Але запах борщу був справжній, як і тарілка на столі. Він зробив крок до неї — і тарілка сама підсунулася ближче.

– Краще їж, бо холодне зілля втратить силу. А ти ще захочеш потім бачити, як кіт грає на трембіті.

Глава 2. Місцева нечисть і міжнародна кухня

На другий день Степан зрозумів, що бабуся не вигадує. Вона справді жила в димарі. І щоранку спускалася в хату через піч, бо дверей у димар не було. Іноді її не було видно, але зате чулося: "Агов, Степчику, яйця ще не тріснули?".

Увечері до хати постукали. І це було дивно. Бо хата стояла на відлюдді, а шлях до неї закінчувався травою, густішою, ніж черга за ковбасою в 1986-му.

На порозі стояв гуцул. У вишиванці, з палицею і капелюхом, під яким ховався… ріг.

– Я до Килини Димарівни. Казала, борщ буде сьогодні з кров’янкою.

– Це ж... це ж чорт? – прошепотів Степан, коли гість зайшов.

– Ага, – відповіла бабуся. – Але не простий. Домашній. Ми тут своїх тримаємо. Без ГМО і зайвої пекельщини.

Степан вирішив, що треба або втекти, або влитися в тусовку. Вибрав друге, бо перше вже спробував – але ноги застрягли в моху, і з того часу ледь не почали проростати.

Глава 3. Привиди в гостьовій кімнаті

На третій день Степан прокинувся, бо хтось грав на цимбалах. У кімнаті нікого не було – тільки дзеркало, в якому відбивалося... не його обличчя, а старий дядько в кепці.

– Я тут давно живу, – сказав дядько. – З 47-го. Тільки не шумно, не стукай. Ми тут любимо спокій. І пісні про Довбуша.

– Ви... дух?

– Та ні, я пенсіонер. Просто давно не виходив. Але так, технічно – вже не в реєстрі живих.

Бабуся Килина пояснила, що в хаті мешкає багато хто. Є колишній солдат, дівчина, що чекала нареченого, і навіть один єврейський музикант, що шукає свій кларнет.

– Це ж будинок-санаторій для душ! – вигукнув Степан.

– Ну, типу Airbnb, але без інтернету, – підморгнула бабуся. – Зате з борщем.

Глава 4. Ритуал на банош

Наступного дня Степан вже сам ходив на джерело, приносив воду, розпалював вогонь і навіть допомагав бабусі готувати банош.

– Що це за спеція така? – питав він.

– То попіл. Але не простий – з останніх трьох поколінь родини, яка зникла в тумані. Дуже ароматний.

Коли банош був готовий, хата засвітилася зсередини. З димаря піднявся стовп світла, і з нього зійшли тіні – селяни, що приходили на вечерю.

– Це… це свято? – спитав Степан.

– Ні, це просто вівторок, – відповіла бабуся. – Але у вівторок у нас "все включено".

Глава 5. Повернення

Після тижня Степан повернувся до Києва. Але змінився. Його ноутбук почав грітися, коли хтось поруч говорив "банош". Телефон не заряджався, якщо він забував казати "дякую" після сніданку. А дзеркало в ванній показувало бабусю Килину, яка махала з димаря.

P.S.

Іноді Степан повертається в Верховину. Не так щоб часто – десь раз на рік. Але завжди привозить з собою щось нове: трохи сиру, пару легенд, і... гостя з потойбічного Airbnb.