Нарциси пахнуть твоїми руками
Відкриваю банку зі світляками,
Назбирала їх у садку, за домом.
Там нарциси пахнуть твоїми руками,
Хоч від тебе лишився один лиш спомин.
Світляки злітають — на страх і ризик,
Їм не любе місце, де їх тримаю.
Небо втомлене кличе їх, небо сизе.
А весняний сад манить їх розмаєм.
Я такою ж комахою себе бачу,
Скільки глобус не кличе десь жить щасливо.
Все одно оберу українську дачу
І бабусин на стіну прибитий килим.
Не втічу, не закрию на рідне очі,
Не сховаюсь за віялом безпорадності.
Ми кожен для себе незримий зодчий,
І можем вагомий у світ свій вклад внести.
Тож світляків відпускаю з миром,
Нехай живуть, де їм легше дихати.
Нарциси пахнуть твоїм ефіром,
Ти ж їх з насіннячка виходив...
Щоб оцінити твір, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.