Між дерев

Між дерев

-\---\---\---\

-\---\---\---

Цей погляд твоїх грішних і смарагдових очей.

Жадоба в них мене лякає. Прагнеш болю.

Між нами тиша, повна ще не сказаних речей.

У story цій свої ми все ж зіграєм ролі.

Я ди’влюся на тебе і тримаю смолоскип.

Ти ди’вишся на мене і жадаєш вбити.

В твоїх руках черговий винуватець вже охрип.

В очах твоїх ми винні всі. Я – хочу жити.

«Твоя мені історія відома з їхніх уст.

Минуло безліч років від твоєї смерті.

Усім кортіло звідати твоїх принад й спокус.

Ті бовдури, на жаль, були занадто вперті.

Мені не знати ЩО з тобою коїли вони,

Та біль твій мені теж відомий, юна панно.

І як би я хотіла, щоб покарані були,

Та, певно, що ті ироди жили безкарно.

Твій біль мені знайомий до оленячих судом.

Тобі я не бажаю, юнко, стати в шкоду.

Мене з тобою в бій вели, та марно це обом.

Дозволь же поруч стати?» - і чекаю згоду.

І геть свій смолоскип відкину. Руки – в мирний жест.

В напрузі зачекаю я як ти осмислиш.

Надіюсь, та не вірю, що ти приймеш мій протест.

Твій шурхіт швидких кроків і серця два стислись.

М’які долоні, кригою закуті. Міцний хват

Довкола мого горла і стражде’нний погляд.

Легені вже горять, та твій лиш чую аромат,

В очах моїх покора, клятба бути поряд.

Дурман твоїх очей в мені бажання розпаля’

І градуси напруги відганяють стра’хи.

Ти руки розімкнеш, відійдеш, глянеш звіддаля.

Я – крок роблю до тебе, твої ваблять жа’хи.

І рухом ледь помітним ти услід мене ведеш,

Мій погляд зіштовхнеться зі смарагда блиском.

У посмішці читаю я: «Компанію складеш».

І впевнена хода моя зірветься криком.

У лісі цім серед дерев ми проти них одні

І їхні голоси звучать дедалі ближче.

Тепер для них обидві ми знапащені й брудні.

Удвох готові в бій, хоч смерть давно вже кличе.

В кривавих бризках звинених і тіл їх навсібіч

У нападі і захисті злилися в танці.

У тиші цій залишились удвох ми віч-на-віч.

І ось мені ти сяєш у прийдешнім ранці.

У втомі перемоги цій минає вже журба

І крига невпокоєння нас не турбує.

Я хочу показати, як приваблюють вуста

І почуття в мені це відчайдуш вирує.

До тебе ближче йду я і між нами лише крок.

У усмішці звучить моїх емоцій вирій.

Бажання доторкнутися прониже до кісток.

Читаю я взаємність у усмі’шці щирій.

Ще мить і в поцілунку цім твої пещу вуста.

Рука моя лягає у холодні руки.

В обіймах своїх пещу твій «живий» тілесний стан,

Обірве крик ім’я і звук стріли розлуки…

Минуло кілька років, як ти танула в руках.

Стріла його освячена тебе вмертвила.

Ненавистю окутана ростила план в думках.

Окультику у прагнені вернуть я вчила.

Тебе трофеєм він замкнув і мала я знайти.

Погодила заручини із ним – все ближче.

Зови мене, кохана, і до себе дай дійти.

Тебе знайду і в помсті ми сягнемо вище.