Сон. Листопад 2023.
Я йду вулицею свого міста, як тисячу разів йшла зі школи додому. Весна. Все навколо цвіте, вулиця повниться квітневими запахами. Дерева біля приватних будинків родять грушами й яблуками. По обидва боки вулиці грають з яблуками близнючки, вдягнуті у чистенькі білі суконьки в сині квіточки. Одна з близнючок грає стиглим червонобоким яблуком, а інша… а у іншої дівчинки в руках гнилий плід. Я наближаюся до них, і обидві дівчата простягають мені свої яблука, як подарунок. І посміхаються. Але посмішки якісь хижі, непривітні. І тут чую дитячий голос, - «ну ж бо, обирай! Яке яблучко тобі до вподоби?2 але я ігнорую дівчат, та йду далі. Вперед. Мій будинок за декілька провулків, головне нікуди не звертати. От от і дійду. Хочеться бігти, але боюся показати страх…
Я майже дійшла додому, але замість дев’ятиповерхового будинку я побачила велике старе кладовище з розбитими кам’яними могилами, яке вже давно поросло бур’яном. Вхід до цвинтаря був відчинений, а біля входу стояла фігура в чорному в капюшоні. Якщо я підійду ближче, то точно дізнаюся, хто це? Я наближаюся, і раптом фігура знімає капюшон і… Кріс? Чорт забирай, а ти тут що робиш? – Зроби вибір, сказала вона. Зроби це.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!