СигареТи

За вечерею, яку турботливо приготував Вітя, ми як завжди ділилися один з одним, як пройшов наш день.

- Як в тебе в універі? Як твій реферат? - Спитав він.

- Та як, пишу потроху, от сьогодні хочу закінчити. Я тут з дівчинкою познайомилася, ну вона новенька, з роботи, Кріс… - Я здалеку зайшла, ну а що?

- З якої саме роботи?

- Вітя, блін. З стартових…

- А… і?

- Ну так от, ми не те щоб подружилися, бо лише недавно познайомилися, але знаєш, я думаю, вона стала би мені хорошою подругою. Ти ж не проти? – обережно запитала я, очікуючи… на що? На те, що він не помітить от цей нездоровий блиск в моїх очах, або аж надто захопливих ноток в голосі

- Та ну якщо тобі з нею цікаво. А, до речі, про подруг… А як там Марійка? Вона давно до нас не приїжджала в гості. Я скучив. Передавай їй привіт.

- Та щось не склалося… - дратівливо відповіла я.

Вітя, а давай вип’ємо сьогодні вина? – раптом запропонувала я.

- Добре, я тоді збігаю в магаз. Але Марійці від мене все одно привіт передавай.

- Чудово, я тебе люблю! І цей, купи сигарет, «Честер», будь ласка... Зніяковіло попросила я.

- Ти ж не куриш… - вираз обличчя у хлопця був і здивований, і занепокоєний... - Щось сталося?

- Та ні, я просто подумала.... Ну блін, разом покуримо, чого ти? Будь ласочка! Будь ласочка! Будь ласочка! – якось по дитячому попросила я, стрибаючи навколо нього. - Хай це буде наш прикольний вечір, послухаємо музику, потанцюємо, розслабимося…

- А як же твій реферат? – риторично спитав Вітя, зашнуровуючи кроси.

Коли Вітя вийшов з квартири, мій червоний мобільний «Fly» миттєво опинився у одній руці, а і іншій і стискала листочок з номером мобільного Кріс, та набравши цифри, я раптом злякалася, так і не натиснув на кнопочку з намальованою слухавкою. Ну але хоча б внесла номер в пам’ять. Блін, а чого я хотіла зараз? Навіщо дзвонити? Ми й так домовилися, що вона прийде завтра на роботу. Прямо зранку. До чого ці хвилювання? І що я збираюся їй сказати, окрім «привіт!» Це ж має бути якийсь прям привід для дзвінка… Ні? Моє серце калатало, в руки чомусь тремтіли, а в животі розвивалося якесь дивне, але приємне тепло...

Того вечора я все ж таки захміліла (певно, це наслідок поєднання вина й сигарет), і мій язик розв’язався, тому я довго розказувала своєму хлопцеві про Кріс, не забуваючи келих за келихом опорожнювати червоне напівсолодке, й одну за одною курити й купити, пускаючи дим в стелю, і відпускаючи думки...

- Кріс така цікава, така дивна, незвична... Знаєш... Ви маєте обов'язково познайомитися, Віть... Вітя, ти любиш рок, вона грає на гітарі. Це прям ідеально для того, аби нам втрьох подружитися. Правда ж?

- Ти зараз просто випила, але якщо не передумаєш, то звичайно ми познайомимося. Я завжди раді твоїм друзям. В особливо дівчатам.

Зранку я прокинулася від настирливого будильника повністю голою, Вітя вже пішов на роботу, завбачливо лишивши біля ліжка пляшку «Поляни Квасової». Я згадала, що вночі ми займалися сексом, пам'ятаю свої крики насолоди, його запах й його доторки… Блін, це було класно. Так. Але треба в душ і на роботу, а потім знову в універ. Реферат точно вже напишу ввечері. Як добре, що у мене не буває похмілля. Ну привіт, новий прекрасний день!