Крихти

Ранда була маленьким пацючком, тому зазвичай тікала від котів, собак й людей, навіть не намагаючись відстояти своє право знаходитись тут і зараз. Було образливо, коли їй доводилось через це кидати їжу й залазити в найближчу діру. От і тепер, смачна недоїдена картопля фрі залишилась на тротуарі, а Ранда, ховаючись у стічному каналі під решіткою, з жахом дивилась як на неї згори скаляться собачі зуби. Гарчання й лай, здавалось, заповнювало всю її: мініатюрні вушка схвильовано розвернулись в бік собаки, а серце ледь не виривалось з маленьких грудей. Навіть вусики на її носі топорщились без усякого руху — Ранда намагалась стати невидимою, непомітною серед сміття, яке нападало сюди з кишень двоногих.

– Арчі, та годі, – долинув згори жіночий голос. – До мене!

Собачі зуби зникли, до пацючих вушок долинуло останнє “Гав” та пазурі, потроху стихаючи, зацокотіли по асфальту. Ранда полегшено зітхнула й одразу роздивилась навкруги: фантики, яскраві папірці, бички від сигарет… О! Щось блищить. Ранда підбігла до блискучого й зойкнула:

– Мамоньки!

На неї дивився точно такий пацюк як і вона сама — сірий, з білявими боками й животиком. Чорні очка вдивлялись в Ранду з неприхованою цікавістю.

– Ти… – пацючка зробила крок вперед й понюхала повітря — вусики заворушились на її носі. – Ти не нападеш?

Інший пацюк теж підійшов ближче й принюхався. Але, не помітивши ніякої агресії, Ранда знову зробила рожевими лапками крок вперед.

– Ти… ти не розмовляєш? – спитала вона. Дивно. Той пацюк наче відкривав рота, але Ранда не чула від нього жодного звуку. – Німий?

Пацюк завмер й в очікуванні дивився на неї. Вони трохи мовчки постояли один навпроти одного.

– Добре, – видихнула Ранда, так і не дочекавшись ані відповіді, ані хоча б кивка. – Я там недоїла… Зажди, я принесу сюди й поділюся.

Ранда спритно вилізла нагору. На щастя, та сама картопля все ще лежала на тротуарі. Вже не така гаряча, яскраво-жовта й хрумка, але все ж смачна та поживна. Ранда схопила пакетик з картоплею й потягла вниз за залізну решітку. Лізти з вантажем в зубах було непросто й пацючка повністю зосередилась, щоб не впасти самій та не розсипати їжу. Нарешті, вона кинула пакетик картоплю на місце, де до цього намагалась спілкуватись з іншим пацюком — він все ще був тут.

– Ось, – Ранда дістала картоплинку й поклала перед новим знайомим, завмерла в очікуванні.

Той теж чогось чекав, а перед ним лежала картоплинка схожа на ту, яку принесла Ранда.

– Так в тебе є їжа? Ти не хотів їсти наодинці? – зраділа Ранда. – Тож поїмо!

Вона нахилилась, щоб вкусити картопельку й інший пацюк теж нахилився до своєї. Це був царський обід! Поживний, смачний, ароматний, в компанії нового товариша. Вони вдвох витягали по картоплинці. Ранда — з пакетика що принесла І в ту мить, коли вона відверталась від іншого пацюка, той звідкись витягав свою картоплинку. Ранда так і не побачила де він їх ховає, але своя їжа їй була цікавішою.

– Гарний ти, хоча й тихий, – висловилась Ранда, вмиваючи мордочку, коли вся картопля була з’їдена. Новий товариш теж умивався та, як завжди, мовчав.