Прадавня в мені!

Тисячу літ не мріяла як зараз.

І не співала, не кружляла, не кохала.

В Тобі, у Кожній, сто життів я проростала.

А зараз увірвалась, сльозами сміючись. 

Спинись! Віддай мені оцю чарівну мить -

Знову побачити глибокую блакить.  Прислухатись до тиш Дніпровських хвиль.

Відчути на щоках солодкий дотик сонця. 

І видастся тобі усе таким знайомим,              Таким прожитим,  чарівним, симфонним!

І пристрасним бажанням невгамовним

Озветься у тобі моя душа.

Тисячу ранків і ночей тут зустрічала,

Вночі із місяцем і зорями купалась,                      В русалок юних вроду позичала,

Оманою сліпою граючись.