Мабуть, у Господа був особливий день

Мабуть, у Господа був особливий день,

Коли Він вирішив цю Землю заселити.

Парив у Всесвіті, творив нові зірки,

Та відчував — ще чогось бракує Світу.

Не вистачало завершеності, мети,

Щоб все у гармонії жило довіку.

Та пустощів йому не вистачало теж,

До зникнення приведе Світ без руху.

Подумав: янголам потрібна вже робота,

Ще не проступала на їх чолах турбота.

Ця галаслива, безтурботна суєта

Досить давно втомила вже Творця.

Погрався зі світлом, тіні запровадив,

Змішавши фарби — розсипав кольори.

У хімічній лабораторії небесній

Створив чарівних елементів світ.

А янголи, почувши про роботу,

Повадилися плакати навзрид.

Ридали голосно, у відчаї, в скорботі,

Громами й блискавками палили небосхил.

Покритими водами ховалась вся Земля,

Життя не знало ані сонця, ані світла.

Тоді у жалості Господь послав вогонь —

Щоб висушити сльози й дати їй життя.

А потім наші пращури, вигнані із раю,

Тернистий шлях людський свій почали.

Та вітер надії ще у душах палає,

Й у пошуках істини назад шукають шлях.

04.02.2025