Ключ до майбутнього 2

Спалах.

Я з’явився в напівтемряві, що ледь жевріла аварійними вогнями — інженерний відсік стелс-крейсера. Відчувався запах озону й розігрітого металу. Я стояв поруч з гігантською енергетичною установкою, серцем корабля. Позаду — реакторний відсік. Попереду — високовольтні панелі та сполучені канали для охолодження. 

“Добре, що Штучін не закинув мене просто в реактор”, — промайнуло в голові.

Через кілька секунд маячок Роса спалахнув на тактичному візирі. Він був десь зовсім на іншій палубі. Я активував внутрішній зв’язок:

— Рос, нам потрібно зупинити цей крейсер. А ще краще знищити.

У відповідь — звук бою. Постріли, металева луна, різкий свист перегріву плазми. А потім:

— Якраз цим і займаюся, — відповів він, важко дихаючи.

Я не став гаяти часу. Дістав плазмову гранату. Без вагань вирвав запобіжник — і метнув її прямо в серце енергетичної установки.

Вибух сколихнув відсік. Мій енергетичний щит просів майже до нуля. Стеля затріщала, гравітація відключилась. Я завис у повітрі — й одразу ж підсвідомо ативував магнітні черевики, закріплюючи себе на металевій палубі.

Навколо миготіли аварійні червоні сигнали. Реактор пішов в аварійний режим. І за секунду його відстрелило від крейсера. залишки повітря вирвалися в космос. Мій юойовий скафандр розгорнув шолом.

Так, це точно привернуло увагу.

Зі стелі з шипінням висунулись три турелі. Вони відкрили щільний перхресний вогонь. Промінь плазми прошив обшивку біля моєї голови. Відключивши магніти я почав ухилятися в невагомості, як уламок у вакуумі, пралельно знищуючи турелі. Плазмові постріли прошивали технічні панелі, розбивали кабелі, підпалювали навіть вогнетривке покриття. Тепер вони точно не досягнуть орбіти.

І, як апогей — в шлюзовому проході з’явилися чотирирукі бойові роботи корпорації. Ті самі, з якими вперше зустрівся на "Феніксі". Їхня чорна броня блищала, а зброя випльовувала плазму в мою сторону.

Я вихопив спис теріанців. 

Бій був стрімкий. Метал скреготів, енергія бризкала з пошкоджених частин машин. Один — упав, коли я прошив йому грудну пластину й пробив систему живлення. Іншого я розчленував рухом списа, схожим на хлист. Третього пришпилив списом до стіни відсіку.

Поки я добивав останню турель з ПГ-М-ки, по внутрішньому каналу заговорив Рос:

— Ден, я у відсіку з пусковими шахтами. Бортовий комп’ютер показує — вони зарядили торпеди з "Судним Днем".

— Судний день?

Короткий холодний спазм у животі. Це ж геноцид по відношенню до кальмерійців.

— Я вручну заблокував пуски, загерметизував відсік. Але до мене вже ломляться “гості”. Не певен, що довго протримаюсь.

— Зрозумів тебе, сержант. Скоро буду.

От же ж, курва… «Судний день». Вони справді вирішили це застосувати?

Я відкинув те що лишилося від бойового робота і кинувся вперед.

Перед очима — голограма корабля, класична схема стелс-крейсера. Три палуби, розділені герметичними шлюзами, і невідомо скільки ворогів між нами. Симбіонт активувався на повну, прискорення — на межі.

Шлюзи? Я вибивав їх списом теріанців, як картонні дверцята. Удар — і металева двері перетворювалася на скручений мотлох. В одній з секцій вже ввімкнули гравітацію — аварійні генератори, мабуть, частково відновили живлення. Але це не зупиняло мене. Я біг обливаючись потом. Лише одна думка в голові. Аби встигнути. Мій енегретичний щит відновлювався, тож до наступного бою матиму хоть якийсь захист від ворогів.

Через кілька хвилин я вже досяг шлюзу до пускового відсіку — і якраз вчасно.

Десятеро бойових роботів розрізали двері, мов консервну банку. Їхні плазмові леза світилось у темряві.

Всередині, ховаючись, за пусковою установкою — Рос. Його гвинтівка вже диміла від перегріву. Але він продовжував з точністю хірурга відстрілювати кінцівки роботам. Створюючи з них. хаотичні барикади. Ця тактика затягування часу, не дала їм прорватися.

— Рос відійди! Цього разу це моя битва — викрикнув я і, мов вихор, влетів у бій.

Спис теріанців спалахнув. Його вістря розсікав енергетичні щити роботів. Броня — не мала шансів. Я знищував одного за одним, розганяючи рухи далеко за межі людських можливостей. Деякі роботи навіть не встигали повернути голову, як їх уже не було.

Менш ніж за хвилину — все скінчилося.

Тиша. Іскріння в понівечених тілах. Лише запах озону й паленого металу.

Я кинувся до Роса. Він сидів, притискаючи бік, пропалений плазмою. Бойова аптечка вже зробила свою справу..

— Як ти, друже?

— Ну, — скривився він, але не без гумору, — якби я був старим Росом, то вже давно приєднався до пращурів. А так… ще повоюю.

Я посміхнувся. 

Рухаємося до капітанського містка. Рос кивнув і пішов за мною. 

У голові пролунав голос Штучіна:

— Капітан Ден. Стелс-крейсер притягується магнітним полем Кальмери, ви виходите із зони дії телепорта. За дві хвилини я не зможу вас повернути.

— Трясця… Рос, наздоганяй. Я йду на місток! Можливо вдасця скорегувати траекторії, бо якщо кресер розвалиться в атмосфері Кальмери, то є велика йомвірність детонації торпед.

Шлях до містка виявився далеким від простого. Кругом — пастки, засідки, автоматичні турелі. Роботи у вузьких коридорах ускладнювали просування. І хоча завдяки своїм здібностям я виявляв їх ще до активації, все одно це стримувало темп.

І ось переді мною — броньовані двері на місток. Я з розгону вибив їх кінетичним ударом, й відразу увірвався всередину.

Перший робот — збоку. Пірнув із лінії вогню й ввігнав спис теріанців у суглоб його ноги. Іскри, обрив кабелів — він завалився, намагаючись утриматись.

Другий кинувся згори. Я відштовхнувся від стіни, розвернувся у стрибку — і пробив йому корпус просто разом з енергетичним щитом. Його гармати затихли. 

Мої легені жадібно ловили повітря. Бій виснажував.

— Рос, як у тебе? — запитав я, розвертаючись на звук пострілів.

— Підчищаю за тобою. Скоро буду.

І тут — тривога в усьому тілі. Я інстинктивно ухилився, але було запізно. Щось… потужне пробило мій енергетичний щит і розплавило броню на плечі. Мене відкинуло в бік, тіло гупнуло в стіну.

Симбіонт миттєво нейтралізував біль, скафандр загерметизував розрив нано-піною. Наступний удар я ледве встиг заблокувати списом.

Переді мною стояв Тешо Накаура — в руках він тримав ритуальний спис теріанців.

— Як бачиш, Ден... не лише в тебе є артефакти древніх рас, — зі зверхністю промовив він крізь броне маску. Та кинувся в атаку.

Його рухи були чіткими, точними, небезпечно швидкими. Я бачив — від людського в ньому лишився лише мозок. Усе інше — це була потужна, вбивча машина, без жалю і вразливостей.

Удари сипалися, як грім у бурю. Постріли з плечових гармат, невпинно наближали показники ерегощита до нуля. Якийсь час я тримався, відповідав випадами, але втома — від попередніх боїв та поранення  — брала своє. Я відчував, як кожен рух стає важчим, повільнішим.

Він завдав кінетичного удару знизу — я не ухилився. Усе, що встиг — це виставити спис перед собою. Мене відкинуло на стелю, яка прогнулася, а тоді я впав долілиць. В очах попливли темні кола, в думках промайнло —  невже це кінець?

І тут — я побачив: у дверях з’явився Рос. Він вистрелив повним зарядом просто в потилицю Накаури.

Більшу частину енергії поглинув щит… але Накаура відвернувся на долю секунди.

І мені цього вистачило.

Я метнув спис. Він прискорився, немов заряд блискавки, і прошив ворогу груди, пробивши енергетичний блок. Плечові гармати, що завдавали мені клопоту, опали. Спис випав з його руки.

Рос не зупинявся. Він одна за одною відстрілював плазмові гранати, доки енергетичний щит кіборга не блимнув востаннє і не згас.

Я, використавши інерцію, відштовхнувся від стіни й, роблячи переворот через голову Накаури, розгорнув йо-йо.

Розжарена нитка, мов ласо, обвила його шию. Я вперся коліном йому в спину й почав затягувати. Метал плавився. Спіраль різала повільно, але безжально.

Накаура сіпався, розмахуючи руками, намагаючись схопити мене — Рос підхопив його спис і почав наности колючі удари по корпусу, відволікаючи його. В якийсь момен кіборг штовхнув сержанта ногою й той вдарився у пергородку та знепритомнів.

Мої м’язи були натягнуті, як струна. Кожна секунда — вічність. А Накаура… не здавався.

— Та коли ж ти здохнеш, падло? — прохрипів я, відчуваючи, як ноги підкошуються, а руки — дерев’яніють.

І тут — спалах телепорту.

Ліе. У важкому борне скафандрі, з плазмовою гвинтівкою напоготові. Вона миттєво підбігла до нас, притисла дуло гвинтівку до розриву на шиї кіборга — і вистрілила.

Вибух. Мене відкинуло на підлогу.

Голова кіборга відлетіла на середину містка. Його тіло хитнулося, ноги підкосилися — і воно з гуркотом завалилось.

Ліе вимкнула свій енергетичний щит і підійшла до мене.

— Сонце, ти якраз вчасно, — з посмішкою на устах, сказав я. 

Вона допомогла мені підвестися.

— Та я бачу… Ви тут вирішили без мене розважитись?

— А як ти тут опинилась? Ми ж вийшли з радіуса дії телепортації!

— Ну, тоді ще бій із флотом не закінчився. Поки ви з Росом пробиралися все глибше в нутрощі стелс-крейсера, Штучін з педантичною точністю добивав рештки флоту корпорації. В якийсь момент один із крейсерів кальмерійців було суттєво пошкоджено, але це не зупиняло нас.

—  А потім… ворог посипався. Ті, що залишились: два крейсери, корвет й пару фрегатів — розвернулися і почали відступати. Один за одним вони стрибали в гіпер, намагаючись утекти. Їх ніхто не наздоганяв.

Ліе підйшла до Роса і перевірила його стан, після чого продовжила.

—  Як тільки Штучін із ними розібрався — миттєво полетів за вами. А я вже була готова. Щойно вдалося зафіксувати ваші координати — одразу телепортувалася поряд. Щоб потім не шукати по всьому крейсеру.

У голові раптово пролунав голос Штучіна:

— Капітан Ден, ви готові до телепортації?

— Так, Штучін. Забирай нас.

Спалах. Ми знову були на “Астроні”.

Сержаната одразу ж доправили до мед відсіку. Штучін захопив стелс-крейсер абордажним променем і відбуксирував на орбіту супутника Кальмери. Наш флот поповнився чудовим трофеєм. А торпеди з “Судним Днем” стануть хорошим доказом в суді проти корпорації.

Я стояв біля ілюмінатора, дивлячись на безкраї океани Кальмери.

Цей бій точно не останній. Але він став переломним у боротьбі за наші ідеали.

Авторське право та відповідальність за незаконне розповсюдження

Усі права на цей твір захищені. Жодна частина цієї книги не може бути відтворена, розповсюджена або передана в будь-якій формі та будь-якими засобами без письмового дозволу автора. Незаконне копіювання, розповсюдження або продаж цієї книги є порушенням закону й може призвести до юридичних наслідків.

Якщо ви хочете підтримати автора та сприяти створенню нових історій, будь ласка, купуйте офіційні версії книги або використовуйте перевірені платформи для читання.

Дякую за повагу до авторської праці!