«Не ті, хто поруч…»

Так легко бути поруч у цей час,

У шумі слів, усмішок без упину.

Коли думки, мов павутиння, в нас,

І площі сплять без снів в нічну годину.

Так просто каву пити на зорі,

Сміятись легко, не торкатись болю.

Та хто лишиться, як в німій порі

Тягар мовчання ляже на долоню?

Так легко руку дати в ясний день,

Коли життя — спокійне, наче море.

Та хто обійме в час твоїх падінь,

Коли душа стає прозоро-пильна?

Не кожен поруч вміє серцем чути,

Не кожен світлом у пітьмі палає.

Лиш той, хто в снах твоїх знаходить суть,

Чиє мовчання струнами співає.

Ці люди — наче полум’я святе,

Не для хвилинних зустрічей даровані.

Вони — причал, коли гримить гроза,

Де щирі слова завжди дозволені.

Не ті, хто поруч лиш на мить одну,

А з ким життя хотілось би пройти.

Хто не словами кличе в глибину,

А поглядом дарує крила — щоб злетіти.