Танцюй, моя мила…

Ти знаєш як мене розʼїдає втома?

Коли прокидаєшся з болем в душі?

Коли в чотирьох стінáх не «вдома»? 

Коли замість світла в тобі дощі? 

Ти знаєш як сильно мене ламає? 

Тисне обовʼязок, рішення, світ…

Коли з лабіринту шляху немає,

І всі розмови – холодний звіт. 

«Так, я поїла. Ні, мам, я в порядку…»

Всередині ж пустка, думки як птахи.

Завити б на кухні, зірвати горлянку…

Але у сусідів сплять дітлахи. 

Танцюю над прiрвою з власних ілюзій.

Під звуки мелодій колишніх епох.

Тримаюсь за втілення власних фантазій

Сама із собою веду монолог: 

«Танцюй, моя мила. Танцюй і не думай. 

Хай світ зачекає, ти в себе – одна.

Коли стане важко – зривай свої мури, 

Не бійся пірнути до самого дна.

Бо там навіть знайдеш промінчики світла.

Не бійся залишитись на самоті. 

Бо як би душа твоя не боліла, 

Для тебе самої якір – це ти»