Ретранслятор

Почуй, почуй, почуй мене.

Ти кожен день мені казала.

Я чув, але не чув тебе,

Лише слова, але не чув, що в серці мала.

Я чув лише той звук який лунає,

Із твоїх уст і потрапляв до вуха,

Нажаль не знав, тоді важливої науки,

Що кожен звук із серця виринає.

Не знав. Нажаль ніхто мене не вчив,

Що наші уста - це ретранслятор,

Не розумів що я також транслюю, те чим жив,

Тим самим ,був як для жертви алігатор.

Нечув, пробач, не розумів,

Як боляче твоєму серцю,

Я бачив тількі зовні: бачив дім,

Потреби в ньому, подарунки, бачив стелю

На стелі бачив візерунки,

Твою, ідею у розрізах фанери,

Але не бачив в них, твоєї думки,

Не бачив, у твоє серце двері.

Тому не міг я їх відкрити,

Не знав тоді про їхні існування,

Навіть своїх не бачив, а твої тепер закриті.

І не відкриють їх тепер мої бажання.

Коли узнав,

Свої повідкривав,

Якісь з петлями виривав,

Й пішло повітря, свіже чисте

Поприбирав в кімнатах і чекав

Що ти ввійдеш, побачиш і відкриєш все своє закрите.

Тількі тепер на них засови вічні,

Міцні і якісні - вони вся біль яку тобі завдав.

Тепер сквозняк в моєму серці.

Який давно все розтрощів,

І там бардак тепер, там хаос й присмак смерті

Той присмак, коли з тобою мертвим жив.