«Я тебе беріг»

Я тебе беріг — несвідомо

У мовчанні, у пальцях тремких.

Ти була ніби завжди відома —

Навіть там, де лиш спогад і сніг.

Я тебе упізнавав по тіні,

Що лягала на серце вночі.

У ранковому запаху кави

Чув твій подих — такий мовчазний.

Я жив між думками про тебе,

У натяках, що дихають пилом весни.

І щоразу, дивлячись у небо,

Я шептав: “Я іду… Я твій.”

Я ніс крізь дощі твоє світло,

Крізь тривоги, поразки, гріхи…

Я тебе беріг так не вміло —

А тепер… йду. Без луни.