Коли в душі болить

Коли в душі болить — не видно дня,

І тінь мовчання серце обійма.

Мов сніг у травні — все не так, не те,

І сльози душу топлять в пустоте.

Я посміхаюсь, ніби все окей,

Але всередині — самотній рейв.

Мої думки, як шепіт по стіні,

Кричать вночі, але лиш для мені.

Я не казала, скільки разів нить

Тонка терпіння рвалась, наче мить.

Як серце просить: "Будь ласка, живи",

А я не знаю — чи варті всі сни.

Хтось скаже: "Юна, ще все попереду",

Та біль не слухає, не знає череду.

Мені шістнадцять, а в душі — зима,

І кожен спогад — як жива тюрма.

Він говорив: "Ти — сонце між дощів",

А потім зник, немов не говорив.

Тепер в мені — ні сонця, ні весни,

Лиш тіні слів і мертвії листи.

У дзеркалі — не я, а щось чуже,

Дівча з очима, де життя тече.

Сміється — фальш, мов маска на лице,

А під тією маскою — ніде.

Я плачу вночі тихо, як вода,

Щоб мама не почула — їй біда.

Вона і так втомилась від життя,

А я — ще юна, та така пуста.

Мене ніхто по-справжньому не знав,

Хоч наче поруч — стільки тих "друзяв".

Я душу кидала їм на стіл —

Але для них то був лиш серіал.

Читали мене, ніби плітки в чатах,

А я ж — жива, я відчувала втрату.

Коли сміялись з мрій моїх дурних —

Я втратила частинку себе в них.

Сказати хочеться: "Досить, вже пора",

Та серце просить — ще одна весна.

Ще один шанс, ще подих в повні груди,

Бо є в мені любов, яка не гасне всюди.

Я — не слабка, я просто втомлена,

Болюча правда — ось моя вина.

Але я стану — зранена, жива,

І з кожним кроком вилікує слова.

Коли в душі болить — то значить, є

Щось справжнє в нас, що ще не померло.

Я — дівчина, я серце в кожнім дні,

Я — та, що виживе у цій весні.