АВРОРА

Тарас повернувся до готелю, де вони з учителем зупинилися на період концертів, що відбувалися в театрі в центрі міста, бо хворому Захарові важко було добиратися сюди з власного будинку. Докори душі за знедоленого діда, знедолену сім’ю змусили скрипаля ще краще доглядати Захара. Тарас приділяв йому увагу у вільний час між концертами, возив до знахарів та лікарів, щоб хоч якось полегшити життя вчителю, покрученому болячками.

Якось залишивши Захара одного, Тарас вирушив до найближчого аптекаря. Розпитавши також у хазяїна, де тут поблизу є цілитель, Тарас помітив, як до готелю зайшла молода вродлива циганка. Обличчя було йому наче знайомим.

– То хто така? – запитав у хазяїна. – Так зодягнена... Тут зупинилися артисти?

– Ні, молодий панок з циганкою, – відповів байдуже той.

Тарас умить забув, куди збирався йти, чого вийшов з кімнати, навіщо залишив Захара. Але забув і про розмову в кав’ярні зі старою циганкою. Дівчина не давала йому спокою ні на мить. Тарас вирішив якомога довше зостатися в готелі та з’ясувати, що до чого.

Згодом скрипаль дізнався у покоївки, що вродлива циганка нібито коханка молодого пана, з якого вона видурює гроші. Якось увечері, підстерігши її під готелем, Тарас наблизився до дівчини:

– Хочеш кави? – запропонував скрипаль.

– Кави? – приголомшено перепитала та. – Я п’ю лише вино, та в тебе, вочевидь, грошей на таке добро не вистачить, – почала вона кепкувати, нагло розглядаючи його.

Тарас знітився, потім схопив її за руку.

– Ходімо, веди, куди знаєш. Де твоє вино?

– Обережно, – висмикнула руку циганка. – Йшов би ти, молодику, а то ще загубишся у великому місті.

– Зачекай тут... Я миттєво, – прошепотів він схвильовано і забіг у готель.

Циганка знизила плечима і відповіла навздогін:

– Може й зачекаю. А не схочу, то йди до біса.

Тарас прожогом влетів до кімнати, де дрімав Захар. Витягнув з шухляди гроші, схопив скрипку і поспіхом вибіг.

Циганка саме заходила до готелю.

– Овва, це знов ти? – презирливо посміхнулася. – Диви-но, щоб не пожалкував.

Парубок глянув на хазяїна готелю, який вдавав, ніби нічого не чув і перелистував під час їхньої розмови свої розрахункові книги.

– Ходімо! Веди, куди знаєш, – попросив Тарас і першим рушив до дверей.

Якийсь час йшли мовчки. А потім дівчина почала розпитувати Тараса, звідки він такий узявся. А скрипаль, мляво відповідаючи, згадував їхню попередню зустріч.

У залі, серед публіки, у перших рядах... Він раптом вихопив її поглядом серед інших глядачів і час від часу дивився на неї. Вона сиділа поважна, мов пава, гарно одягнена і обмахувала себе великим віялом...

Пара довго брела нічним містом. Циганка передумала йти до корчми, шинку чи ресторації. Її зацікавив молодий гарячкуватий скрипаль. Він вже встиг розповісти їй про своє дитинство, про містечко, яке так любив і де залишив свою сім’ю. Згадав про Захара, якому вельми вдячний за все, що той для нього зробив. Зізнався, що Захар для нього тепер як батько, і ніколи Тарас його не полишить.

Вони добрели до міського парку, присіли на лавку. Тарас почав награвати на скрипці, і незчувся як заграв одну з мелодій, яка йому подобалася найбільше. Та раптом дівчина заплакала.

– Мене звуть Авророю, – заспокоївшись, сказала вона. – Перестань грати, бо мені боляче. Так грав колись Бенедьо для мого дядька. Ходімо до готелю. Світає вже.

– Ні, не йди, я розвеселю тебе, – спробував затримати Тарас дівчину.

Він почав жваво оповідати веселі пригоди, що сталися з ним під час виступів, курйози з життя інших музикантів. І в цей час награвав в мажорних тональностях один етюд за іншим. Аж раптом циганка скрикнула:

– То це ти? Скрипаль на сцені в театрі, троянди... Це неймовірно!

Тарас задоволено засміявся.

– На концерт мене Івась запросив, і якось незручно було йому відмовити. Але я навіть не звертала уваги, що відбувається на сцені, мені кортіло швидше піти. Але ця музика, яку ти зараз награвав. Я згадала... То це справді ти? – розгублено лопотіла циганка.

А Тарас, згадавши, на його смак, найкращий з етюдів, замість себе надав слово скрипці. Аврора прислухалася до мелодії, а потім зіскочила з лавки і почала танцювати.

Скрипаль ні на мить не відводив погляду від її постаті, стежив за кожним порухом. А Аврора танцювала наче не серед міста у парку, де під ранок у вересні зазвичай господарювали лише сонна тиша і прохолода, а ніби біля величезного вогнища, яке надихало її на якийсь дикий первісний танок. Яскраве вбрання циганки, в якому переважав червоний колір, під час різких та водночас граціозних рухів теж нагадувало язики полум’я. Тарас весь тремтів, але не покидав грати, і скрипка скрикувала, зойкувала та своїм чудовим голосом наче змушувала танцювати завмерлі навколо траву, газони, кущі та дерева. І хмари ніби швидше пливли передранковим небом під звуки, що народжувалися з-під рук Тараса, які плекали тіло скрипки. Аврора з пристрасним поглядом карих очей то несамовито кружляла, то ставала навколішки і крутила станом, обіймаючи себе руками. Намиста з дукатів дзвеніли на ній, начк сотня маленьких дзвіночків. Смоляним водоспадом розливалося по плечах циганки довге, блискуче, густе волосся.

Місто спросоння зачудовано слухало ті незвичні звуки. Старі будівлі з облупленими стінами, дерев’яними ґанками та решітками на вікнах, здавалося, замріяно згадували минуле. А побиті часом дороги з брущатки під цю мелодію готові були продовжити свій шлях ген за місто і зникнути за його межами, шукаючи нових поселень. На шпиль та дах міської ратуші, що розташувалася поряд із парком, опустилася зграйка голубів. Птахи воркотіли, ніби обговорюючи появу молодої пари в парку. На дахах більшості будинків стара черепиця потріскалася і потемніла, і, певно, з висоти голубиного польоту місто нагадувала велетенську черепаху, яка потерпає від спеки та холоду, але готова витримати ще не одну сотню років.

Серед міської тиші далеко чутно було монолог-плач скрипки, який спонукав двох до діалогу душ та очей. Вони спілкувалися за допомогою пристрасних і відчайдушних поглядів, які були красномовнішими за найщиріші слова. Тарас виразом обличчя благав продовжувати танок, та Аврора сама підбадьорювала його, кидаючи пристрасний погляд на скрипаля. Їм було хороше, як ніде і ніколи. Німий діалог поглядів під соло скрипки кожному з них запам’ятався надовго.

Поверталися вони до готелю вже під гомін міста, що цілковито прокинулося. Тарас нарешті наважився запитати дівчину про те, що непокоїло його весь той час, відколи побачив циганку.

– Скажи, а хто той... з ким живеш у готелі? – несміло почав він розпитувати Аврору.

– Івась? – дівчина засміялася. – Цього хлопця я люблю найбільше з усієї рідні.

Тарас понурив голову і чекав, що вона скаже далі. Ці слова могли прозвучати як вирок його мріям та сподіванням на подальше, більш близьке знайомство з циганкою, що так запала йому в душу.

– Крім брата Івася та бабусі в мене нікого немає, – почала розповідати дівчина. – Я люблю свій табір, люблю усіх, як рідних, ну, певно, крім Яна, який зачіпає мене і завжди при нагоді кепкує.

Аврора насупилася, брови звела дугою і скривилася:

– Бабуся каже, що я йому подобаюся. А визнати це і тим паче видати себе йому не дозволяє чоловіча гордість.

Дівчина замовкла, ніби щось пригадуючи, а потім продовжила розповідати:

– Івась не живе в таборі, а бабуся непокоїться за нього. Бачимося ми з ним хоча й рідко, але намагаємося надолужити час розлуки отаким недовгим, проте відрадним спілкуванням. Він хоче привчити мене до культурного життя. От і до театру повів, де ти грав.

– Але твій брат не схожий на тебе. Взагалі не схожий на цигана, – Тарас ще не вірив, що небезпека минула.

Слова хазяїна готелю збили його з пантелику. Бо парубок повірив, що Аврора – коханка того смаглявого молодика з пшеничним волоссям і блакитними очима.

– Гаразд, хочеш – слухай. Але я не знаю, нащо тобі ця історія, – циганка пильно зиркнула на Тараса. – У моєї матері є старша сестра. Колись давно під час ярмарку в цьому ж таки місті вона зустріла молодого пана і... покохала. Він теж був небайдужий до тітки Ясі. Голос вона мала неземний! Так, мабуть, лише янголи вміють співати. І тітка мала стати дружиною ватажка табору, а вдіяти нічого не могла зі своєю закоханістю. Втекла вона до пана, якийсь час вони насолоджувалися сумісним проживанням. А потім поїхав якось цей пан у справах до своєї рідні в інший край, та повернутися вже не зміг. Мати його дізналася про Ясю, знайшла вигідну партію для сина і зуміла переконати його оженитися. Тітка все чекала на коханого, а потім передали їй листа. Панич коли від’їзжав, то знав, що Яся вже має дитинча їхнє під серцем. Отже, в листі він повідомив, що залишає їй і будинок, і свою садибу. Тітка ж хотіла повернутися до табору після народження дитини, але коли народився Івась, то зрозуміла, що наслухається докорів з сином від наших. А понад усе лякало її те, що малий не був схожий на циганча. Та й цигани з нашого табору переказували їй, що ватажок на неї сердиться досі, бачити її не хоче та навіть погрожує вбити.

Тітка виховувала Івася сама, панич передавав їй гроші, забезпечував як міг їхнє прожиття. Та нелегко було Ясі. Городяни, а особливо сусіди, весь час плели навколо моєї Ясі сітку пліток та домислів.

Тарас весь час йшов, нахиливши голову та дивися собі під ноги, а після останніх слів циганки підвів очі та побачив, що перехожі з неприхованою цікавістю проводжають поглядом молоду пару. Аврора натомість розповідала далі:

– Дуже важко їй було всі ті роки. Дочекавшись, коли син став дорослим, покинула вона місто. Пристала до якогось табору, який випадково зустріла. Від тітки залишилася у мене на згадку ця каблучка, – дівчина простягнула Тарасові руку.

Парубок побачив золоту каблучку рідкісної роботи з гарною тендітною квіткою троянди.

– Яся передала мені каблучку, коли загинули мої батьки. Їх забрала до себе річка… мати потонула, потрапивши у вир, а батько не зміг врятувати ні її, ні себе.

Циганка замовкла і погладила каблучку, на ній виблискувала золота тендітна троянда. Дівчина зітхнула, Тарас зрозумів, що далі розмовляти вона не хоче. Вони саме добрели до готелю.

– Авроро, можна мені зустрітися з тобою завтра? Чи навіть сьогодні? – несміливо запитав він.

– Йди, красеню, буде видно, – якось гірко посміхнулася дівчина.

У готелі, піднімаючись нагору сходами, Тарас подумки сварив себе за те, що своєю цікавістю змусив дівчину згадати невтішне минуле.