Пастор

"Я не хочу йти до церкви! Вкотре кажу, я АТЕЇСТ!!!" - я тяжко зітхаю, розуміючи, що мої аргументи для моїх віруючих батьків звучать ніби образа.

Якщо хтось подумав, що моя думка в цій сім'ї когось цікавить, то ви глибоко помиляєтеся. Я тяжко зітхаю і поправляю складки своєї спідниці. Холодне повітря ранку боляче обпікало легені, через що шкіра покрилася мурашками. Натовп сірих людей потрошки стікався на подвір'я церкви, поступово заповнюючи його. Ще зачинені важкі дубові двері чорніють на фоні білосніжних стін, що яскраво вимальовуються на тлі сонного неба.

"Навіть пастор не спішить прокидатися і правити службу в такий паршивий ранок. Він не такий дурень," - як тільки ці слова вилітають з моїх вуст, я відчуваю несильний удар ліктем в живіт.

"Не говори так, - моя матінка хмурить брови і оглядається довкола, - Не дай Бог ще хтось почує твої дурні вибрики."

Тим часом метушня довкола все більше зростала. Нові люди прибували, змішуючись з одноманітною юрбою картатих хусток, спідниць та піджаків. Тихі шепоти вже перетворилися на гул, з якого було важко вичепити бодай кілька зв'язних слів.

"Невже прислали нового?", "А як же наш?", "Навіщо нам молодий?", "І який дурень згодився приїхати сюди по добрій волі?" - після останньої фрази почувся крякіт, вочевидь не тільки моя матінка вміла вправляти язика ліктем в живіт. Але я так і не змогла зрозуміти про що говорили люди в натовпі. Невже щось в їхньому праведному житті могло бути настільки цікавим, що про це говорили буквально всі.

Тим часом небо потрохи розхмарювалося, з-за рваних країв хмаринок проглядалося холодне сонце від якого я одразу замружилася. Тепер подвір'я церкви не здавалося настільки похмурим і поодинокі промінчики благословили цих сірих людей краплиною кольору.

Раптово , з голосним скрипом, масивні двері відчинилися і всі погляди повернулися до верхівки сходів, що вели на ганок церкви. На жаль чи на щастя, я стояла достатньо далеко, щоб не споглядати пастора, що поважним кроком вийшов до людей.

"Доброго ранку, Церкво! Як прекрасно бачити вас всіх сьогодні тут. Якщо ви з нами вперше — ми щиро раді вам. Нехай це служіння буде благословенням для кожного серця." - міцний голос старого пастора гуркотом рознісся над натовпом. Хоча він був уже в поважних літах, сила вочевидь ще не покинула його. Маса людей раптом неприродно захвилювалася, почала придивлятися на ганок церкви, всіляко допомагаючи собі, намагаючись стати вище інших і отримати найкращий огляд. Мені також стало цікаво, що ж цікавого там відбувається, але якби я не силилася, так і не змогла нічого побачити. Після короткої промови пастор став біля вхідних дверей церкви і вітав всіх прихожан. На щастя, через велику кількість люду мені вдалося зайти всередину без особливого "напуття" від пастора і я спокійно поплелася за батьками до лав, що стояли біля невеличкої сцени.

Повільно, але впевнено, церква почала наповнятися вірянами, всі метушилися, намагалися всістися позручніше і поближче до сцени, щоб краще чути і бачити сьогоднішню месу. Я беземоційно залипла в телефон, через що знову отримала штурхана від матінки.

Десь через пів години безцільних світських розмов і безглуздої метушні, всі повсідалися на своїх місцях і затихли. Старий пастор поважно ступив на сцену, широкими кроками наближаючись до кафедри. Його голос, хрипкий, але потужний знову рознісся над натовпом. Я важко зітхнула і приготувалася до безнадійно втраченої години свого життя. Мій погляд безцільно бігав по спинах людей, намагаючись знайти хоч щось цікаве, що могло б зайняти мій безнадійно нудьгуючий розум. На моє нещастя я підняла погляд на сцену.

"Якого ху....Ауч!" - я навіть трохи скрутилася в калачик на своєму місці від удару ліктем в живіт.

"Тихіше!" - матінка прошепотіла, приклавши вказівний палець до моїх губ.

Я навіть не знаю з чого саме я була більше в ахуї: з удару в живіт чи від побаченого на сцені. Я знову поглянула туди, щоб впевнитися, що я дійсно це побачила і мені не наснилося. "Я перепрошую, але місія пастора навертати на путь істинний, а не породжувати порочні замисли" - я подумки посміялася зі своїх же слів.

Масивна постать стояла на краю сцени за старим пастором, смиренно схиливши голову, слухаючи месу. Русе волосся було зачесане назад, але було помітно, наскільки насправді воно неслухняне без укладки. "Цікаво, яке воно на дотик?" - я відразу подумки дала собі ляпаса за такі думки. "Якого чорта ти взагалі про подібне думаєш?" - мій внутрішній голос здорового глузду намагався врятувати мене і навернути на щось нудне і хороше, але хто я така, щоб його слухати.

Я відірвала погляд від сцени, трохи схиливши голову вниз, закусуючи нижню губу. Наївний вірянин міг подумати, що я обдумувала почуту месу або молилася про благословення. Можливо і молилася, але точно не їхньому богу. Я знову підняла погляд на сцену і ледь не схопила серцевий напад. Він дивився на мене.

"Якого ху...Кгх!" - на цей раз матінка не була така милосердна до мене.

"Май Бога в серці, дитино" - вона суворо подивилася на мене.

Я з певними труднощами вдихнула повітря, бік після удару неприємно гудів. Я знову підняла погляд на сцену, але помічник пастора вже не дивився в мій бік, лише легенька примара посмішки виднілася на його губах. Чомусь це сильно роздратувало мене. Решту меси я провела в роздумах про цього помічника і в секундному страху, що можливо він уміє читати думки і знає, про що я думала в той момент (давайте не будемо вдавати, у кожного час від часу виникає така думка).

Після меси ,як зазвичай, всі хотіли поговорити з пастором і спитати його поради і ЗВИЧАЙНО всі хотіли познайомитися з новим помічником пастора. На моє нещастя, моя сім'я виключенням не була (окрім мене звісно).

"Мам, я не хочу говорити з пастором, мені нема про що з ним говорити," - я намагалася всіляко відкараскатися від цієї бесіди, але як зазвичай мене не почули. І от я стою в черзі до пастора і його помічника, про якого я вже встигла надумати немало далеко не праведних думок.

"Вітаю, любі мої, як ви?" - голос пастора вирвав мене з моїх думок. Я стрепенулася і тільки зараз помітила, що ми вже, бляха, стоїмо навпроти пастора. Я думаю по моєму обличчю можна було прочитати мій ахуй від ситуації, тому матінка доволі голосно кашлянула і почала свою браваду про "неперевершену месу" та "поклик Господа".

Якщо Бог в цьому світі існує, то він головний свідок того, наскільки я силилася не заглядатися на помічника. Але бляха він був до біса гарний і, якщо таке можна говорити стосовно священнослужителів, сексуальний. Зблизька він виявився ще більшим, ніж здавався, коли стояв на сцені, особливо на тлі всохлого старого пастора. Сутана тісно облягала його міцне тіло і БЛЯХА НЕ ДУМАЙ ПРО ЦЕ. Я важко видихнула, коли раптом у мою свідомість увірвався голос матінки.

"Пасторе Кирило, поговоріть з нею, будь ласка. Ви все ж таки також молодий, можливо Вам вдасться навернути її на шлях Господній," - її м'який і ледь не благальний голос ввів мене в заціпеніння.

Я різко піднімаю погляд на матінку і помічника пастора, які вели бесіду.

"Я можу з нею поговорити, але я її не зможу переконати, допоки вона сама не віднайде в своєму серці Бога, - голос помічника був м'який і підтримуючий, але було в ньому щось, що змусило мене напружитися всім тілом. - Якщо вона соромиться говорити на людях, то може завітати пізніше до церкви, я буду тут до сьомої вечора і зможу відповісти на всі питання, що турбують її неспокійний розум," - його погляд ковзнув по мені і зупинився на моєму обличчі. Чому в біса стало так важко дихати?

"Дякую, пасторе Кирило, вона обов'язково прийде пізніше," - було видно наскільки матінка була рада, що хтось новий спробує навернути мене у віру. Але я не можу сказати, що сильно проти, якщо мене поставить на коліна, хтось на кшталт цього помічника.

***

"Мамо, якого чорта?!" - як тільки ми потрапили додому, я влаштувала рознос своїй родині. Але наскільки агресивно я б не відстоювала свою точку зору мене не чули.

Закрившись в своїй кімнаті я майже безсило впала на своє ліжко, закутавшись по самі вуха у ковдру. Я глибоко вдихнула, намагаючись заспокоїтися, але відразу запалений розум намалював кремезну статуру пастора Кирила. Я зарилася обличчям в подушку, наче це мало захистити мене від хтивих думок. Але чим більше я перебувала в темряві , тим більше непристойних сценаріїв малював мій мозок. "Цікаво, які на смак його губи?" - від цієї думки я ще сильніше закуталася у ковдру. Примарні дотики, які малювала уява, розпалювали давно забуте тепло всередині, від якого хотілося скиглити, ніби сучка в тічці.

Дихальні практики та інші методики заспокоєння не врятували ситуацію, тому довелося користуватися добрим перевіреним методом. Подушка між стегнами добре лягала і притискалася до всіх потрібних місць. Я тремтливо вдихнула і вигнула спину, усе всередині мене стиснулося від зростаючої напруги внизу живота. Знайома пульсація клітора сигналізувала про скорий кінець, тому я пришвидшила темп, сильніше притискаючи подушку між моїх стегон. Непристойні образи і сюжети з участю помічника проносилися в моєму розумі: його сильні руки, що притискають мене до нього, губи, що блукають по моїй шкірі, лишаючи сліди зубів на моїй шкірі, пізніше там розквітнуть синці, його тіло між моїми ногами, язик на мені. БЛЯХА. Солодка хвиля задоволення в секунду охопила мене і я відразу притиснула долоню до рота, щоб не видати зайвих голосних звуків. Його образ відразу постав перед моїми очима, від чого я знову притиснулася до подушки і тихо заскиглила.

"І як мені тепер дивитися йому в очі?" - я проклинала саму себе за ті брудні думки, які в мене виникали.

***

На мою прикрість, мене таки виперли з дому, всіляко мотивуючи йти на зустріч з пастором Кирилом. Не те, що я б не хотіла його бачити, але точно не для того, щоб він мені розповідав про праведний шлях.

З очевидно помітною нервозністю я зайшла всередину церкви. Зараз вона вже була пуста. Ледь помітні пилинки крутилися у променях червоного сонця, що заходило. В ніс відразу вдарив сильний запах ладану, від чого я тихо чхнула. Пройшовши трохи далі вглиб церкви я помітила його. Як же сильно я хотіла зараз розвернутися і втекти кудись далеко-далеко. Він стояв навпроти алтаря і читав молитву. Його губи повільно рухалися шепочучи слова, але я вже знала, що ця молитва точно не врятує. Я просто стояла внизу під сценою, дивлячись, як широкі плечі плавно рухалися вгору-вниз при кожному його подиху. Фак, як він міг бути таким гарячим, будучи вдягненим в чортову сутану. Я відчула, як моє тіло знову напружилося і нудотне тепло почало збиратися внизу живота. Я намагалася вдихнути, щоб трохи заспокоїтися, але раптова репліка змусила мене поперхнутися.

"Не хвилюйся, ми тут самі, тобі нема чого боятися," - молодий пастор закінчив молитву і повернувся обличчям до мене.

БЛЯТЬ, ЦЕ НІХУЯ НЕ РЯТУЄ СИТУАЦІЮ.

Я нервово піднімаю куточки губ, намагаючись вдати посмішку, яка виглядає максимально фальшиво.

"Та я й не хвилююся," - слова вийшли тихими і ледь переконливими. Я подумки прокляла себе за це.

На обличчі чоловіка з'явилася примарна посмішка, від чого в мене похололо на душі. Невже цей покидьок розуміє як впливає на мене і дуже очевидно насолоджується цим? Це раптове припущення розпалило в мені вогнище роздратування і мені відразу захотілося стерти ту посмішку з його чортового гарного обличчя.

"Не бійся визнати свої емоції, тут, - він обводить поглядом приміщення церкви. - Тут усіх зрозуміють і усім допоможуть."

Я закотила очі на його слова. Сумніваюся, що тут зрозуміють бажання трахнути пастора.

Чоловік спускається зі сцени і підходить до мене. Його постать височіє наді мною і я нервово закушую губу, але відразу проклинаю себе за цю дію, адже бачу, як його погляд зосереджується на цьому. Між нами натягнулася секундна мовчанка, ніби кожен зважував слова і дії, які мали б місце бути в цей момент.

"Думаю варто почати з сповідальні, - першим до тями прийшов пастор. – Ти вже думала про те, від чого хотіла б позбутися? Що обтяжує твій розум?"

Я заходжу до кабінки сповідальні і всідаюся на скромний стілець. Всередині пахло старим деревом, пилом і ще чимось незнайомим і свіжим. По той бік шторки, що розділяла кабінки, почулася секундна метушня, після чого все стихло.

"Ти знаєш як відбувається сповідь? - у тьмяних сутінках сповідальні здавалося, що голос молодого пастора огортав з усіх сторін. – Ти маєш покаятися у діях, які на твою думку є гріховними і тягар яких тебе обтяжує. Потім я дам тобі єпитимію – духовне завдання, яке допоможе тобі позбутися цієї ноші з твоєї душі. Зрозуміло?"

Я ковтнула слину, але ця дія вийшла настільки гучна, що я не сумнівалася, що він її почув. Я важко зітхнула і схилила голову, вкотре шкодуючи, що прийшла сюди. В яких гріхах я мала зізнатися? Що він ,в чорта ,хотів від мене почути? Про те, якою поганою дівчинкою я була, коли кінчала на подушку, мріючи про його член всередині мене? Я знову тяжко зітхнула і нахмурилася.

"Не бійся, почни з малого, - цього разу його голос був тихим і якимось жалобливим. – Всі ми грішні, не варто боятися цього, адже це наша природа. Головне, щоб ти усвідомила це і прийняла в собі Бога."

Мені відразу стало погано від цих слів і цього тону. Десь на самому дні підсвідомості зародилася думка, що він все знає. Знає, що я заглядалася на нього під час служби, знає, що прямо під час цієї ж служби уявляла, який на смак його піт та сперма, знає, що я була б не проти, аби він взяв мене прямо в цій сповідальні, зраджуючи усім своїм обідницям і самому Богу. Бог. Це те, чому пастор Кирило присвятив велику частину свого життя. Темна ниточка ревнощів виповзла з самого надра мого буття і потягнулася вгору, міцно обплутуючи моє горло, душачи мене. То от як почувалася Рахіль (Буття 29–30), коли вся увага її чоловіка була прикута до іншої. З димних роздумів мене витяг голос пастора.

"Про що ти думаєш?"

Мій зір трохи розтуманюється і я повертаюся до реальності.

"Та так, ні про що, - я роблю глибокий вдих і притискаюся спиною до стінки сповідальниці. – Ну, я іноді брешу. Не так щоб хронічно, але бувало."

Мені здалося, ніби то з того боку завіси почувся сухий смішок.

"От бачиш, це не так страшно, як здається, правда? – цього разу голос чоловіка був дещо жвавішим і підбадьорливим. – Відкрий свою душу Господу і побачиш, наскільки легше тобі стане."

Я набираюся трохи сміливості і вирішую йти ва-банк, хоча дрібне тремтіння хвилювання все ще пробивало моє напружене тіло. Не вижене ж він мене після того, як я це скажу, правда?

"Є ще дещо, - я не бачу його, але ледь помітний шелест його одягу свідчить, що він змінив своє положення на стільці. – Чи вважається гріхом думки про чоловіка з духовним саном?"

БЛЯХА, ЯКЕ Я СЦИКЛО.

"Дивлячись про які думки ти говориш. Думки про сім’ю чи платонічні стосунки не є гріхом, в не залежності, належить чоловік до духовенства чи ні, а от хтиві думки це вже інша справа. – судячи по голосу, пастор не був здивований моїм зізнанням. – То які думки ти маєш на увазі?"

Я йому маю в усіх деталях розповісти чи що?

"Це доволі інтимні думки. Не те, що я навмисно про це думаю, воно виходить само собою," - я закушую нижню губу і стискаю пальцями тканину своєї спідниці, в очікуванні на відповідь.

"Дияволу не потрібно робити щось навмисно, він робить це так, щоб ми вважали це нормальним і дріб’язковим, не звертаючи увагу на те, що насправді є гріхом. Ти доволі сильна, якщо можеш сама собі зізнатися в такому гріхові і покаятися в ньому. Ти на вірному шляху і повір, ні я, ні Бог, не покинемо тебе на пів дорозі до спокути, - в якийсь момент я могла заприсягтися, що повірила в його слова, але лише на мить. – Чи є в тебе ще щось, щоб ти хотіла розповісти, чи що б хотіла спитати?"

Я не хотіла затягувати цю зустріч ні на секунду довше, тому навіть занадто відчайдушно похитала головою.

"Ні, в мене немає більше чого сказати чи спитати."

"Добре, отже перейдем до єпитимії. Оскільки це твоя перша сповідь, то зупинимся на Акафісті святій преподобній Марії Єгипетській. Скільки зможеш, ти не маєш прочитати все за один раз, адже головне не те, що ти його прочитаєш, а те, що ти покаєшся у гріху своєму."

БЛЯХА, ЯКОГО ХУЯ.

Чого я не очікувала, то це домашнього завдання для відмолювання мого гріха хтивості, який я не збиралася відмолювати. Я вже уявила щасливе обличчя моєї матінки, коли вона вперше побачить мене з якоюсь релігійною книгою в руках. Ні, я не можу дати їй так просто насолоджуватися її нечесною перемогою.

"Отче, але в мене немає жодної релігійної книги вдома, як мені зробити цю єпіфанію?" - я сподівалася, що він вигадає для мене щось простіше, на кшталт подумати над своєю поведінкою чи допомогти церкві кількома папірцями немалого грошового номіналу.

"Не хвилюйся, ти можеш почати читання тут, я дам тобі книгу," - от на це я взагалі не розраховувала. Хто тягнув мене тільки за язика, щоб я ляпнула таку дурницю.

Після сповіді пастор повів мене у віддалену кімнату церкви, де знаходилася церковна бібліотека. Відшукавши потрібну книгу, він простягає її мені.

"Можемо лишитися тут, ти почнеш читати і я в разі чого допоможу тобі," - посмішка чоловіка була неприродньо правильною, ніби приховуючи щось глибоко всередині.

Я підійшла до кафедри, яка стояла між полицями в центрі кімнати і приготувалася читати.

"Тропар, глас 8:У тобі, мати, вповні спаслася душа, створена за образом Божим; взявши бо хрест, пішла ти за Христом і ділом навчала не про тіло дбати, бо воно тимчасове, а про душу — єство безсмертне; тому, преподобна Маріє, разом з ангелами радіє дух твій.

Кондак, глас 3: Різними гріхами раніше сповнена, ти через покаяння Христовою невістою нині стала, ангельське життя наслідуючи, зброєю хреста демонів нищиш; тому й стала Ти невістою Царства, Маріє преславна."

З кожним прочитаним словом я все більше напружувалася, адже прямо за моєю спиною стояв Кирило. Я була точно не в найкращій позиції, не бачачи його і не розуміючи, яка його дія буде наступною. Чомусь близькість цього чоловіка змушувала мою кров холонути, наче серце ягнички перед пащею вовка. Примарне відчуття небезпеки закрадалося глибоко в мозок і укорінювалося з кожним його подихом за моєю спиною.

"Чому ти така напружена? Розслабся трохи, тобі нічого боятися," - я відчуваю, як його долоні лягають на мої плечі. Мені здавалося, що він може зламати мене в будь-яку мить, якщо захоче.

Не встигла відповісти, як його дії знов зловили мене зненацька. М’якими, ледь відчутними колами пастор почав масажувати мої плечі. "Він просто хоче допомогти мені, це його робота," - намагалася заспокоїти я себе, поки інша частина мене кричала, що я в небезпеці.

Я продовжую читати тексти книги, намагаючись не звертати уваги на дотики пастора. Неочікувано для себе я дійсно розслабилася і тихо зітхнула. Можливо все не так погано, як я думала з самого початку? Теплі і затишні дотики діяли на мене як заспокійливі і я навіть не звернула увагу, коли вони перемістилися з плечей спочатку на передпліччя, потім до зап’ясть і вкінці кінців ніжно, ніби пір’ячко, гладили мій бік. Це не був вульгарний жест чи щось подібне, але вже тільки від цього я відчувала, як моя нижня білизна почала намокати. Важкий клубок бажання почав зароджуватися десь глибоко в утробі і нудотно тиснути на збуджений клітор. Щоб зменшити дискомфорт я переступила з ноги на ногу, трохи стиснувши стегна разом.

"Щось сталося?" - голос пастора пролунав зовсім близько біля мого вуха. До цього моменту я не усвідомлювала, що він стоїть настільки близько до мене.

"Ні, нічого, просто ноги трішки втомилися," - я видала цю фразу найрівнішим голосом на який була спроможна в той момент.

Позаду почувся смішок і шкіру вуха та шиї обдало гарячим повітрям його дихання.

"Потерпи ще трошки і я тебе скоро відпущу."

Чомусь в цей момент ця безневинна фраза здалася мені найбруднішою, найвульгарнішою, найгарячішою фразою на світі. Думки, які одразу заполонили мій розум, не можна було б відмолити жодною Богородицею. З роздумів мене витягнув раптовий холод, що обдав мої ноги та стегна. Я не відразу зрозуміла в чому справа, поки не опустила очі вниз і не побачила, що частина подолу моєї спідниці безладно зібрана в лівій долоні пастора, відкриваючи його погляду мої ноги та невеличкий клаптик моєї нижньої білизни.

"Не відволікайся від читання," - я не відразу змогла впізнати цей голос. Це не був голос, який я чула під час служби чи сповіді, не той голос яким він розмовляв з іншими. Це був глибший, дикіший голос, який кожним звуком стверджував свою силу і владність.

ЯКОГО ХУЯ.

Не знаю, що саме керувало мною в цей момент, але точно не здоровий глузд. Гарячі пальці молодого пастора повільно мандрували вгору по внутрішній частині мого стегна, від чого табун морозних мурашок пробіг по всьому тілу.

"То що ти робила, думаючи про чоловіка з церковним саном?"

Але я не могла відповісти на його питання. В горлі пересохло, думки крутилися безкінечним потоком, не дозволяючи зачепитися хоча б за одну із них.

"Ти торкалася себе тут?"

Його пальці повільно танцювали в небезпечній близькості до країв моєї спідньої білизни. Я покірно кивнула, штовхаючись стегнами ближче до його дотику. За спиною знову почувся сухий смішок.

"Яка погана дівчинка. Торкається себе і кінчає від однієї думки про свого пастора."

Мій подих перехопило і я ледь змогла вхопити хоча б невеличкий клаптик повітря. Якого чорта він говорить? Тим часом його пальці вже примарно гладили мою кицьку через тканину білизни. Чому ніхто не каже, які вправні пальці у священнослужителів? Я вигинаю спину і сильніше притискаюся до його пальців в пошуках насолоди.

"Яка киця," - мені не треба бачити його обличчя, щоб бути впевненою в тому, що зараз він безсоромно посміхається, насолоджуючись тим, як я без опору розтанула в його руках.

Я схопилася пальцями за краї кафедри, щоб хоч якось лишатися при свідомості і розумінні, де саме я знаходжуся. Його пальці наполегливо дражнили мою плоть, змушуючи мене скиглити і закушувати губи в екстазі. Я вже давно не стискала стегна разом, а відкрилася повністю, даючи йому повний доступ до моєї пульсуючої кицьки.

"Ти готова?"

Я гадки не мала про що він запитує, але відчайдушно киваю, тремтливо затягуючись прохолодним повітрям бібліотеки. В ту ж секунду я відчуваю, як його середній палець без жодних вагань входить в мою піхву, розтягуючи її.

"Така туга."

ЧОМУ ЦЕ ПРОЗВУЧАЛО ЯК ЙОБАНИЙ КОМПЛІМЕНТ.

Я повністю падаю грудьми на кафедру, жадаючи більшого. Гадаю саме через моє скиглення і відчайдушний вигляд пастор змилостивився і вставив в мене ще один палець. Розтяжка була такою пекучою і солодкою. Я не могла встояти і почала самостійно рухатися на його пальцях, бажаючи, щоб вони були якомога глибше в мені. Раптом масивне тіло втиснулося мені в спину, притискаючи мене повністю до кафедри і знерухомлюючи мене.

"Я не дозволяв."

Раптом пальці в моїй піхві почали рухатися майже з каральним темпом. Я вигиналася і корчилася під вагою його тіла на мені, але не могла нічого вдіяти, не відсунутися, ні втекти.

"Якщо хочеш кінчити, то попроси."

Після цих слів пальці в мені зупинилися. Рівню мого обурення не було кордонів. Гордість не дозволяла мені впасти ще далі в цю прірву приниження, але тіло хотіло зовсім іншого.

"Можна мені кінчити, будь ласка?!" - я не впізнала свій голос. Це був голос нужденної жінки, яка була готова продати свою гордість за смачним оргазм.

Я не отримала відповіді на своє прохання, але вона мені і не була потрібна. Пальці в мені вже працювали з потрібною мені швидкістю, то ж я з голосним стогоном обм’якла на кафедрі, лишаючи все на волю чоловіка. Гарячий клубок задоволення, що повільно наростав внизу живота був готовий вибухнути, рознісши цей жар по всьому тілу. Саме усвідомлення ситуації робило її ще гарячіше.

"Кінчи для свого пастора," - мені достатньо було цих кількох слів, щоб повністю втратити контроль і кінчити, стискаючи його пальці в собі.

Прибравшись і поправивши одяг, я виходжу слідом за Кирилом назад до головного залу церкви.

"Прийдеш завтра на наступне відпрацювання."

Я була готова убити його, тільки за цю диявольськи привабливу посмішку.