Мурашка

Нарешті дописаний вірш, початий ще в березні

Мурашка

-/---/--/---/

Ховаючи обличчя від променів весни,

Маскую сліди втоми й свої порожні сни.

Туга, що поглинає і топить у (про)вині,

Підводить знов до краю. І тоскно так мені.

Боротись стає важче і радість у штики,

Від холоду емоцій по тілу дрижаки.

І наче все без сенсу і паду долілиць,

Розклавши думки, гляну, як сипляться з полиць.

Вставати не бажаю і день цей ледь живу.

Та все ж, знов на роботу, тому вперед пливу.

Чекаючи автобус і гублячись в добі,

Помітив я мурашку, що лист тягне собі.

Вона живе й не знає собі людських турбот,

А я лиш гнусь під тиском вимог соціістот.