Частина 4
Поліна прокинулася зрання. Іван спав тихо, лише чути було, як він плямкає уві сні.
"Мабуть, льодяники сняться", – подумала дівчина й посміхнулася.
Вона вийшла у велику кімнату. В хаті було тихо.
"Здається нікого немає в хаті", – промайнуло в голові у дівчини.
Вона відчинила двері й вийшла у двір. Тепле літнє сонечко вже прокинулося й підіймалося з-за лісу, який починався за грядками Федора та Горпини. Свіже повітря вмило дівоче личко. Соловейко тільки-но завів свою пісню. Поліна посміхнулася й заплющила очі, підставляючи лице першим променям сонця.
– Доброго ранку, Полінко, – почувся лагідний голос Горпини. – Як спалося?
Дівчина здригнулася від несподіванки. Потім повернулася до жінки, що виходила з повітки.
– Доброго ранку, – відповіла вона й опустила очі.
– Ти корову доїти вмієш?
– Вмію, у нас дома була корова.
– Ходімо до Марти. Тримай ось окраєць хліба. Даси корові, бо не підпусте до себе без ласощів.
Жінки увійшли у повітку, де стояла корова.
Поліна протягла руку з окрайцем хліба до Марти. Та подивилася на дівчину своїми великими чорними очима, обережно взяла хліб і почала його їсти.
– Ну, сідай, пробуй.
Поліна помила вим'я корові, протерла м'якеньким рушничком і почала доїти. Корова стояла спокійно, лише іноді повертала голову в бік Поліни й дивилася на дівчину своїми, широко розкритими, очима.
— А ще вона полюбляє...
Горпина не встигла договорити. На ґанок вийшов Іван, у самій сорочці й босий.
– Мамооо! Мааа! Де ви? Дайте молокаааа! І хліба з медоооом!
– Іване, піди вдягнись. Зараз я тобі приготую сніданок.
– Мамо, ви мені півника вчора обіцяли.
– Іди вже, вдягнись. Буде тобі півник.
Горпина готувала сніданок, а Поліна стояла біля неї мовчки й спостерігала, як жінка вправно пече млинці.
– Бери тарілки у миснику, став на стіл. У сінях візьми глечик зі сметаною. Зараз батько прийде, снідати будемо.
Снідали мовчки. Лише Іван ще пару раз нагадав матері про льодяники.
– Дякую за сніданок, – сказав батько. – Я до Одарки піду. Вона просила допомогти Степану ворота полагодити. Повернуся перед обідом.
Горпина з Поліною прибрали зі столу. Іван, отримавши свого півника, пішов на двір. Він сидів під хатою на ослоні й смоктав довгоочікуваного смаколика. Іноді він брав свисток і свистів так, що закладало вуха.
– Іване, припини так голосно свистіти, – гримнула на сина Горпина. – Що ти будеш робити, як я оглухну? Будеш просити цукерку, а я не почую, – вже спокійно промовила Горпина.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!