Пітьма моєї душі

Ще один день — те саме питання.

Підкидаю монетку — черговий чи останній.

У чому той сенс, сенс жити ніким?

Хто ж мене там задумав таким?

Так уже вийшло, ніколи себе не любив.

І ні я, ні хтось інший цього не змінив.

А ніхто і не міг, просто не знав.

Все ховав у собі ... І криком мовчав.

Тільки вона, її смарагдові очі,

Подібно світанку, крізь темряву ночі

Розганяли пітьму, що штовха до межі

Глибин чорних дір моєї душі.