Осінь зустрічала їх дощем...

Осінь зустрічала їх дощем.

Свіжим дощем, вже трохи незвичним.

Груди пронизує дивний щем,

Рухаючись пероном залізничним.

З вокзалу пульсуючого, мов серце,

Венами й артеріями передмістя,

Розтікаються містом, наче кров берцем,

Заповнюючи стільники, крапаючи на листя.

Наповнюють собою прохолодні трамваї,

Гріючи шкірою поручні і сидіння.

Звикати важко, але людина завжди звикає,

Як документи, возити із собою видіння.

Возити із собою самотність та сумʼяття,

Возити контузії й у тілі залишок кулі.

Татуювання, в яких відлунює серцебиття.

Й ховати спогади, мов флягу в баулі.

Ховати свій смуток, хоча б намагатися,

Насамперед від себе самих.

Молити, щоб у снах перестали являтися

Душі, що залишилися на бойових.

Їхні імена тримають в памʼяті і записниках.

Пам’ять і смерть - поняття тотожні.

Інколи перелічують їх, затримуючись на хідниках,

При нагоді заходять до церкви, хоч і не набожні.

Церковне світло підкреслює шрами.

Олівець виводить імена на листівці.

Вітер безжально хитає прочищену браму.

Зривається листя, крапає дощ по бруківці.

01.10.2024