Жінка

Цій жінці вже за п`ятдесят,

І розмір одягу «плюс сайз»,

Але в очах вогонь не згас,

Іще не втратила свій шанс.

Життя складалося буремно,

Почасти навіть драматично,

Не всім здавалася приємна,

Дивилась на людей критично.

Та не зламалася, як гілка,

Хоч доля била не раз в груди,

Вона сміялась щиро, дзвінко —

І залишалася між люди.

Її душа, мов та весна,

Де цвіт зростає, попри зливи.

Вона жива, вона — ясна,

Наперекір вітрам щаслива.

У дзеркалі не юна пані,

А королева власних днів.

І світ навколо, мов в тумані,

Пливе назустріч без вітрів.

Вона навчилась бути тишею,

І бурею, коли вже час.

Вона мовчала перед втішенням,

Й прощалася без зайвих фраз.

І зморшки, ніби павутина —

Це слід усмішки й боротьби.

У ній і спокій, і вершина,

І шлях крізь темряву доби.

Вона давно уже не юна,

Що жде на принца на коні.

Вона сама, як та фортуна,

Для тих, хто тонуть у пітьмі.

У серці — ще жива весна,

Де стигне ніжність, мов суниця.

Її життя — не гра дарма,

А мудрості жива скарбниця.