В ніч на Івана Купала

Ну... З чого почати розповідь... А ну да! Почнемо цю історію з того, що, це було давно, і не правда...:

В ніч на Івана Купала ми з хлопцями з нашого села бувало ходили нишком ходили до сусіднього села і виглядали собі де дівчата красивіші, чи в нашому селі, чи в сусідньому. Йдемо кучкою дивитись, де вони цього року згуртовуються. По серед ліса я підштовхнувся й гукаю хлопцям, щоб зачекали мене, але вони мене не чули, тим паче вони знали дорогу, а я ні, тож, тим самим я загубився.

Йшов я через зарості і тут світло якесь. "Вогнище?", подумав я про себе. Йду я до світла і бачу, що через кущі мені провидляються факели, і починаю чути співи. Дівчата? Так. Виходить що я знайшов місце, де дівчата пускали вінки на воду, і приговорювали імена тих парубків, у які вони закохані.

Посидівши трохи в кущах і оглянувши всіх дівчат, мені на очі приглянулась одна дівчина, яка добряче позмужніла, і обряла більш апетитні форми, ніж коли я бачив її минулого разу, що було десь більше, ніж три роки тому. Я її бачив у лавці її батька, який торгував м'ясом, бо був скотобійцем, що забиває тварини, на подальший розділ, і дає, якщо є добра шкіра, іншому своєму брату, що працював кожем'якою. Цю дівчину звати Зореслава. Її вигляд був, як пишна булочка, в якої форми були як потрібно, що з переді, то так і ззаді, з дорогою білою нічною сорочкою-вишиванкою, нижче ніж по пояс, на вирізі і по плечам вишиті були сині і жовто-золоттсті квіточки, з переплітом з листочками зеленими. Каштанове волосся гармонійно перепліталися з її карими очима, схожими на два дорогоцінних каменя. Губи були приємно рожево-червоного забарвлення, і маленький носик, який ніде не сплутаєш. На голові був вінок, з квітками і травами.

Авжеш, вони ж будуть типу провіряти хлопців, які їм подобаються на вінках. Якщо вінок потоне в річці, то, як кажеться, хлопець їй не підходить, а якщо буде плести по водойому - такого хлопака можна і приглядувати собі.

Зореслава зняла з голови віночок і зайшла у воду, щоб пустити його по воді і промовляючи ім'я того, хто їй симпатизує. Вона чітко промовляла слова хлопця з нашого села Власія. Власній був дибелим парубком, який за свій невеликий вік зі своїм батьком уже вполював декількох дибелих кабанів. Напевно тому вона і хоче бути з ним, щоб пов'язати своє сімейне життя, і з тим допомогти батьку з лавкою.

"Все добре, але... Вона така гарна, що і я її захотів за дружину! Але знаючи що я роблю, і свою зовнішність, то...тільки якесь чудо мене пов'яже з нею, але яке?" - про себе сказав я.

Трохи подумавши і переглядуючись на інших дівчат, я згадав про історію, що, хто знайде Квітку Папороті, то той буде могти загадати бажання оде, на протязі 1 доби. Знаю, що, невідома та квітка, чи в реалі існує, але я уже загорівся бажанням шукати її, скільки часу мине, хоча вона цвіте тільки в ніч на Івана Купала, але я постараюсь знайти її!

І я пійшов далі в глиб лісу, щоб знайти той цвіт, і поєднатись із Зореславою.

Наум йшов все глибше і глибше в глиб лісу, шукаючи папоротники і з тим квітку, що була б на хоч одному з них.

Чим глибше він йшов через зарості, тим більше йому здавалось, що хтось за ним спостерігає...