В ніч на Івана Купала

Під час розмов, я і дивився, чи вона не тягне мене кудись, для обережності, бо не знаю що вона зі мною хоче зробити, хоча буває, що під час розмови, я дивлюсь на неї, і ловлю її ніжний погляд на собі, немов вона закохано слухає мої розповіді... "Вона і в мене?! Та ні! Не тлумач собі голову, Науме! Вона містична істота прибувши до нас з потойбіччя, або просто дух, не знайшовши свій покій. Вона не реальна! Мій мозок, в кращому випадку, її вигадав!" - думав я, час від часу, щоб не даючи своїм фантазіям закохатись в неї.

Повний місяць світив для нас через гілки дерев, які були височезні, просвітлюючи нам дорогу в пошуках бажаного для мене.

- Зараз теж, повинно бути багато папоротників, - сказала з усмішкою мавка, - Давай скоріш! Бо це може бути наш останній шанс, знайти ту твою квітку, бо скоро буде північ.

Ми пришвидчились, і через зарості дерев почало щось провиднятись. Чим ближче до того світу ми підходили, тим ясніше було видно, що якийсь вогник провиднявся.

- Це... Це напевно те, що потрібно! - почав бігти я, - Давай швидше, я проведу, тож ти тільки біжи за мною! - голосніше почав говорити, і тим самим віддалятись від мавки. - Давай, давай! - додав я їй.

Мавка почала швидше перебирати своїми ногами, поскільки їй бігати не давало те, що вона була в сорочці, а може просто деякі дівчата не вміють бігати...

На галявині, де світліше було ніж де-не-де виднівся головний папоротник, з поміж інших, на якому виднілась квітка, яка не була ні на яку несуть іншу квітку подібну.

Підійшовши в притулок до неї, вона мала вигляд жовтої вогняної квітки, яка по краях свого цвіту немов мала якісь невидні дротики, на яких теж були якісь нарости.

- Диви, Мавко! Яка краса! Ти бачила коли небудь таку красу? - забувши що Мавка не взмозі побачити цей цвіт.

- Вибачай, але ні. - пролунала похмура відповідь Мавки.

- Як...? Вибачай...я уже і забув...

- Та... Нема біди. - з неяковівши відповіла вона, - Ну так що? Зривай її і йдемо назад, до села твого, щоб ти міг зробити все, що ти хочеш. - неохоче відповіла вона, знаючи що скоро їхній шлях розійдеться.

- Угу. За-раз. - відповів зірвавши частину стовбура з квіткою. - Можеш мені провести до мого села? Бо я, якщо чесно кажучи, такий собі слідопит...і хлопців, з якими я йшов, загубив, поміж "Двох дубів", як кажеться...

У мавки аж очі загорілись, знаючи, що вона буде могти хоч ще трішки побути з ним.

Йдучи в зворотню сторону, Мавка бувала притискалась до мене ближче і ближче - як же то вас важко зрозуміти, дами, що ви хочете...

В одну мить, Мавка взялась за руку Наума, в якій він тримав квітку, і...вона також на невеликий проміжок часу побачила її.

- Що стало? - спитав я.

- Нічого, хлопче. Зовсім нічого.

"Спитав то я від неї тому, що, замітив, як вона з незрозумілим виглядом лиця торкнулась моєї руки з квіткою"

Йдучи далі, і почти доходячи до околиць села, Мавка з спокійної слухаючої мої розповіді зупинилась, і скринкула:

- Прошу тебе, пообіцяй мені!

Не зрозумівши її прохання перепитав.

- Вибачай, ти щось мені сказала, тим самим розрядивши обстановку мого монологу своїм прекрасним голосом?

- Так! Хочу попросити тебе, пообіцяти мені, що, хоч рідко, але все рівно будеш мене провідувати! Я можу буду тобі показувати де є ягоди лісові, і цілющі трави, але все рівно, я хочу щоб ти хоч рідко, але все рівно відвідувався до мене! Я буду знати, де ти будеш в лісі, тож я буду могти прийти до тебе, але я хочу тільки щоб ти приходив один, бо інші люди можуть і не правильно зрозуміти... - майже плачучи, зі сльозами на очах, завершила свою розмову.

- Я? З тобою тільки? Ну...тоді добре. Постараюсь хоч рідко приходити в цей ліс... - з непорозумінням відповів я.

- Цей? Я мавка! Я можу в любому лісі бути! - скрикнула вона.

- Так? Тоді то чудово! - з радістю відповів я їй.

За метрів десь сто від виходу з лісу ми попрощались з нею, і я пообіцяв, що, якщо все вийде з моїм бажанням, то я їй про це скажу.