В ніч на Івана Купала

Прийшовши до дому ми з Неонілою дивимось, а батько чомусь схвильований. Дивитися на неї і питає від мене.

- Хто це?

- Ну...це Неоніла - моя дівчина. - відповів я.

- Чому вона в одежі твоєї мами? І чому мамі так погано? А головне, хто вона така?! - з підвищенням томом питає батько.

- Розумієш, батьку, ми прийшли до дому, кажу мамі, що я знайшов дівчину, і їй стало зле. Ми її відвели в спальню, щоб відпочила, а сами трохи пообідали і пішли по справам. - кажу я

- Добре! Але все ж, чому вона в одязі твоєї мами? - ще грізніше питає він.

- Вибачайте, пане, але то моя провина. - почала говорити Неоніла, - Як була я вночі, то, заснула, а подружки мене не помітили, що мене нема, і пішли по домаму. Прокинувшись я почала шукати дорогу до дому, але заблукала. Ваш син якраз йшов по лісу і зустрів мене. Після розмови, він запропонував пообідати, і піти шукати моїх рідних, бо я не пам'ятаю звідки йшли з подружками, і Ваш син запропонував піти до губернатора, щоб дізнатись звідки я, але в сорочці щоб я йшла, і всі дивились на мене він не хотів, то вирішив позичити одежу своєї мами і ми пішли. В губернатора ми дізнались, звідки я, і тепер все добре. Але я вирішила вийти заміж за Вашого сина, тож, вибачайте його і сваріть тільки мене!

Батько дивиться на мене, потім на Неонілу...потім знову на мене... Трішки подумавши пробурмотав собі під ніс, і каже:

- Добре тоді. Але одежу тобі потрібно купити самій, щоб не ходила в уже чужому. - сказав він.

- Добре! Тоді завтра ж і підемо купимо щось нове. І я була б сильно вдячною, якщо б Ваша дружина пішла б зі мною і купила б собі теж ще щось. - сказала Неоніла.

- Вибачай, але у нас не буде стільки грошей, щоб на всіх купувати одежу! - відповів батько.

- То не проблема! У мене є родичі тут, тож, вони нам дадуть все що потрібно. - відповіла Неоніла.

- А-а-а... А хто твої рідні? - з зацікавленням спитав батько.

- Ну-у-у...як би то Вам сказати... Завтра все дізнаєтесь. - хтово посміхнулась Неоніла.

На наступний ранок як прокинулись, я пішов допомагати батьку, і показати які справи в нас відбуваються.

Через більше години як ми були на городі, мама покликала нас всіх, щоб снідали.

За столом:

- Вибачай, що мені стало погано, і вам потрібно було нести мене до спальні. - каже мама.

- Та то не біда! Я рада що Ви здорові! І ще раз дякую, що не лишили мене в нічній сорочці. - сказала Неоніла.

- Я ж не дикунка, щоб дитину лишити без одежі в такій ситуації! - відповіла мама.

Неоніла встала із-за столу, підійшла до мами і міцно обняла її.

- Не потрібно мене так сильно трощити, Неоно!

- Я просто дуже рада, що не тільки мій любий Наум, але і його батьки такі добрі. - почти не плачучи відповіла вона.

Після сніданку, Неоніла попросилась сама помити посуд. Я тільки дивився як їй все легко вдається.

Встигли ми тільки відпочити, як у двері хтось постукав.

- Тіть...ой... Неоніла! - грубий голос голови села пролунав із-за дверей після стуків!

Я відкрив двері і провів їх, бо голова був не один, а з декількома робітниками своїми. Вони нам розповіли всю процедуру дій, що буде по поводу того, що, Неоніла, як зникла сестра дідуся голови села, а він дуже сильно переживав і дуже сильно хоче, щоб його сестричка не відчувала себе знов забутою. Тож, які прозьби будуть в неї, голова все зробить.

- Так, так, так... Для початку, можу я попросити вас відвести мене з свекрухою майбутньою купити собі нову одежу, бо ходити постійно в одному, то не дуже хочеться... - сказала Неоніла.

- Буде! Але я можу попросити особистих кравців, зробити вам одяг. - відповів голова.

- Ні! Ні в якому разі! Не хочу, щоб з перших днів, як я повернулась, то, щоб на мене дивились як не знати на кого. Краще піти в магазин, і купити те, в що вдягаються більшість!

- Це...з одного боку розумне рішення, але ви ж можете і взяти краще! - з подивом на Неонілу сказав голова.

- Спасибі, але я як побачила Вашого батька одразу ж жґзгадала все, що було до тої ночі... І я б хотіла жити спокійне життя тепер, яке буду вирішувати я з своїм майбутнім чоловіком. - відповідає Неоніла.

- Можна ще питання? - питає голова. - Ви обмовились про свекруху і про майбутнього чоловіка, то...Ви уже знаєте приблизну дату коли буде весілля?

З задумливими очима ми переглядались з нею декілька секунд.

- Ще про це не думали, коли, але я її нікому не віддам, навіть через власну смерть! - відповідаю я.

- Ось це тоді чудово! Чудово що Ви, молодий чоловіче, готові на стільки далеко зайти, щоб бути разом. Тепер...тільки остається чекати, коли ви двоє будете готові до весілля! Якщо потрібно, то Я допоможу зробити все як найкраще! - відповідає голова.

Відкриваються двері, і батьки заходять до дому.

- Добре, тоді. Ось гроші. Якщо щось потрібно буде - знаєте де мене знайти. - кивнув на помічника з невеликою сумочкою, який передав на мої руки, і там на слух було багатсько.

- Це на початкові потреби, типу, одягу, чи щось подібного, бо бачу, що у вас є власний город, на який в мене часу не має... - сказав відходячи голова, - Доброго ранку! У вас добрий син, якщо хоче взяти за дружину таку доброзичливу молоду панну. Всього найкращого! - потиснув руку батькові, як розмовляв їм і вийшли з дому.

- Це...? - батько не встиг допитати як Неоніла відповіла.

- Так, це мій родич по батьківській лінії. Ну що, свекрухо? Вмивайтесь і йдемо купувати Вам нову одежу!

В мами зуби трохи не відпали, а я, відкривши сумочку, також почти зути не загубив зубів.

- Що там? - Неоніла і батько в унісон спитали.

- Монети. Багато монет! - відповідаю їм я єдва стиснувши свій рот від здивування.

- Ну я ж казала, свекрухо! Йдіть митись, і пішли купувати одежу! - сказала Неоніла.

А в батька також рот відкрився. З тим, що в нас грошей не дуже було, то ми таку суму вперше бачимо.