В ніч на Івана Купала

Наум уже навіть не радий був, що почав свій шлях в пошуках цьої заповітної квітки, але надія поєднати своє життя разом із Зореславою його не полишала. Не полишала його і думка про те, що вона закохана у дибелого парубка Власія.

"Хтось за мною ходить!" - задумався я, чуючи як хтось позаду наступає на гілочки і чутний неприродний шелест трав, але все рівно йду шукати далі періодично роззиряючись позаду, з ймовірністю побачити ту людину, або істоту, що за мною слідкує.

Я чув історії, що в цих лісах бувають мавки. Прекрасні довговолосі дівчата на вигляд, але без шкіри і м'язів на спині, що видно в них їхні органи. Вони появлялись а то голими, або в білих нічних сорочках. Ці мавки напевно тому спина в них була така, що по повір'ям то були утоплениці, або нехрещені дівчата, що якщо в образі з потопельницями, якщо я добре розумію, то, їхнє тіло під водою було до їхньої реаркарнації, а спину уже встигла відділитись. Ці істоти бувало знаходять заблукавших одиноких людей в лісах, і топлять їх. Здебільшого хлопців, щоб помститись за свою смерть...я то так собі думаю...

Йду далі, в надії цю істоту не зустріти.

Вийшовши на галявину, де багато було папоротників, я почув знову тріск гілок десь ззаді себе. Галявина була прекрасно освітлена місячним сяйвом, тож я різко розвернувся, щоб побачити хто то там за мною увесь час ходить.

На превеликий подив я позаді себе побачив дівчину, яка була одягнута в майже білу сорочку. Волосся було русявим, трохи нижче колін, і переплетене де-не-де трав'яним листям і гілочками кущів. Очі в неї були схожі на спокійну і тиху річкову воду, яка з деяких ракурсів виглядали то світло блакитні, а то і зовсім сірими. Уста в неї були прекрасні, виглядали немов спілі помідори, настільки червоні. Ростом була як я, бо я як побачив її, то почав по трохи приближатися. Вона була стрункою, як квітковий стовбур, хоча напрочуд форми були доволі апетитними. Ручки маленькі, як і ніжки, і мали білуватий колір, бо вночі все ж таки холодно, а вона з одягу мала тільки нічну сорочку...

- Ти... - розгубився, трішки загледівшись на цю красу неземну, продовжив, - Ти хто така, і звідки будеш?

Дівчина дивилась на мене, як на незрозумілу істоту, яка шастала по лісу виглядаючи щось і шукаючи. А можливо вона не знала моєї мови? Ну...я тоді почав жестами показувати, надіявшись, що вона зрозуміє мій посил.

- Ти, - показуючи на неї, - Хто така? - наказуючи на неї і киваючи плечами.

- Я... Я не знаю...

Оппа! Прогрес! Вона і розмовляє по нашому.

- А звідки ти тут?

- Я... Я тут скільки пам'ятаю живу...

- Тобто... Тебе хтось кинув у дитинстві і ти тут живеш? Але який період часу ти уже тут?

- Я... Я не знаю...тож не скажу точно...

Дивлячись на її руки, напевно дуже холодні я вирішив підійти до неї, і хоч дати їй якусь одежку з себе.

Підійшовши до неї я зняв свою куртку і подаючи їй, накидаючи на неї побачив... Спина в неї була гола, без шкіри, і видно внутрішні органи... Я від стрибнув від неї перелякавшивсь.

- Ти... Ти мавка!

- Хто? - перепитала вона.

- Ти мавка! Істота з потойбічного світу, яка була дівчиною, але потонула!

- Не знаю... Напевно... Я ж кажу, що я не пам'ятаю як я тут опинилась, і скільки я тут...

- Т-т-ти хочеш мене вбити?

- Що? Авжеш ні! Ти просто сподобався мені, а от про те, що ти побачиш мене то я уже не подумала...

- І-і-і що ти тепер будеш робити?

- Не знаю... Ти перша людина, яку я тут побачила...

І тут я з переляку вийшов, і згадав, навіщо я прийшов у цей ліс.

- Можна одне питання то Вас, пані? А не знаєте Ви де тут знаходиться цвіт папороті?

- Пані? Що? Ти мене такою старою вбачаєш?

- Що? Ні! Вибачайте, якщо моя культурність Вам здається грубою, але, просто ми не знайомі, то, я вирішив хоч якусь культуру показати...

- Я по вигляду молодша за тебе, тож можна просто Не...Не...Нео... Короче! Можеш казати мені як другові своєму, все!

- Добре тоді. Домовились.

- А на рахунок цвіту папороті... Воно повинно бути десь тут, але воно ретельно заховано від чужих очей, і від істот, схожих на мене, тож...якщо я б і змогла його побачити, але я не бачу його...

- Зрозумів я тоді тебе... А шкода... - недовго думавши спитав, - Ти Діва лісів, так?

- Так. А що тоді змінюється?

- Ти знаєш кожний куточок в цьому лісі, так?!

- Ну да. І до чого ти ведеш, парубче?!

- Цвіт папороті знаходиться на папороті, а ти знаєш де тут в цьому лісі кожна травинка. Допоможи мені в пошуках його, будь ласка! Як ти була сказала, ти знаєш де тут кожна травинка, а я можу побачити його.

- Ну...якщо так порахувати, і ти так сильно просиш, тоді...в мене нема іншого варіанту, як допомогти тобі, поскільки ти єдина людина, яка попалась мені за стільки років.

І пішли ми з нею шукати цей цвіт. Вона розпитувала мене про різні речі, а я їй відповідав, і з часом ми стали більше, ніж просто люди, що тільки що зустрілись...