ти і Я

Я на половину складаюся з генів мої батьків.

У мене їхні пальці, очі та колір волосся.

Але сутність - на диво унікальна річ.

Як без душі тобі раніше велося?

Ти не думала якось про зливи,

Забувала співати пісні.

Ти танцювала невміло,

А серце кохати не вміло...

Ти не дивилась угору,

Бо мрійливіть це твоя слабкість.

Ти навчалась... Хорошою була.

І чим оце закінчилось?

Ти припинила сміятись,

Перестала читати вірші.

Тебе люди почали боятись,

А людей зненавиділа ти...

Наче доля встромила у спину

Нестерпне вістря ножа,

І тебе це так зачепило,

Бо гноїтись рана почала.

Ти не просила нікого,

Зарадити, обійняти, спасти.

От і рана чорніла і спасла себе ти.

Ти дивилась в вікно плачучи,

Розуміючи - діяти треба.

Треба зараз, миттєво,

Поки є сила.

І ти почала писати.

Ти міняла пароль телефону,

І боялась, що хтось побачить

Твою душу замкнуту в слова.

А пізніше ти почала вставати,

Брати пензлі і малювати.

А по тому на гітарі грати,

Пісні писати, психологію читати...

І стало трохи легше.

Та було холодно страшно.

І оце без людей не змогла.

Ти потрохи почала ходити,

Ти знайомилась не через треба,

Ти шукала хоть щось цікаве

В уже подібних тобі.

Спочатку ти пішла до сім'ї,

Далі - до друзів, знайомих,

Та була проблема із віком...

Ти слухала лише старших,

І мало, дуже мало говорила.

Ти тримала усе в собі,

Ну бо життя так навчило...

А Я люблю співати

І уголос читаю вірші.

Люблю бігати і танцювати,

Знаєш, Я люблю літати

І частенько дивлюся вгору.

Так, Я спотикаюсь

І роблю це скоріше усміхнено.

Ще трохи і Я почну плакати,

Говорити про свої страхи.

Ще трохи і навчуся балакати,

Говорити речі гарні й сумні.

Я жива

І душа моя теж.

Ми із нею так, товаришуємо.

Вона мені багато розказує,

А Я п'ю каву і уважно слухаю.

У майбутньому все буде по-іншому,

Та Я більше не боюся змін.

Я простіше ставлюсь до людей

І навіть почала боятися смерті.

Це для мене поки рекорд,

Та Я - людина амбітна,

А моя допитливість каже,

Що це не остання сторінка.

21.04.25.