Спалені сервізи

***

Помадою спалені білі, врочисті сервізи,

А попіл - у пам'яті, мовби столітнє ярмо.

Усипані грою старечі, дивацькі валізи,

Мов замкнутий спогад про світле й вагоме перо.

Задумані очі і фрази, яких не промовить.

Лишається дотик до світла шовкових тканин.

Самотність - не кара, щоб їй оберемно відмовить

У дальності спокою з тихих, безликих руїн...

У сяйві палітри ховається зморена юність,

Вловима серцями, ніяк не квітучо-звеном...

Помадою спалено все, на засмолену мудрість,

А згадка ще б'ється... своїм доленосним тавром...

03.07.2025