Титанова примара

В останні дні цивілізації, коли вода вже ковтала материки, вчений Сергій Едуардович зробив те, що міг би зробити будь-який інший боягузливий геній — вирішив врятувати себе.

Протягом десятиліть він розробляв систему перенесення людської свідомості в механічні тіла. І зрештою використав власні напрацювання, щоб зберегти себе в єдиному прототипі «Нексус-09».

Наукова спільнота називала довголіття через технології процесом, у якому мозкові хвилі й електрохімічна активність конвертувалися у набір даних, що вживлювалися в механічне тіло.

Гроші інвесторів надходили тоді в проєкт так само щедро, як тепер вода затоплювала мегаполіси.

Проєкт «Нексус-09» неофіційно називали «Процесорна душа». Це звучало, як жарт чи навпаки — надія. Але сподівання, що він запрацює були. І той спрацював.

Титанова основа, полімери нового покоління, система термостійкості й адаптивного живлення. Усередині — квантовий процесор для свідомості, здатний витримати радіацію, вологу й навіть електромагнітні імпульси.

Біологічне тіло підключене до апарату підтримки життєдіяльності. Спершу нанодатчики, які фіксували нейронні зв’язки, емоційні реакції та патерни пам’яті, сканували мозок чоловіка. Потім алгоритми поступово симулювали його особистість у віртуальному середовищі, тестуючи стабільність копії. Лише коли симуляція пройшла всі етапи, тоді відбулась інтеграція в штучне тіло.

Якусь мить існували дві свідомості — вони наче відокремлювались чи навіть перетікала одна в одну. Біологічна, що поволі згасала і нова, механічна, яка встановлювалась і запускалась, наче оновлення.

І коли перехід завершився, продовження життя вже здавалося не втечею, а еволюційним стрибком. Вчений бачив, відчував і думав — лише інакше. Без пульсу та страху, але з тихою ясністю, яку міг подарувати тільки штучний мозок.

«Людство зникне, а я житиму», — сказав він, натискаючи кнопку запуску. Такими були останні слова, промовлені людським голосом. А потім тепле світло лабораторії зникло разом із відчуттями біологічного тіла.