Титанова примара

Кілька днів потому перший промінь сонця ковзнув через товщу хмар яскравіше. Все ще ненадійний, він досяг сонячних батарей «Нексуса». У його пам’яті пролунав сигнал:

Енергопостачання відновлено. Заряд: 3,4 відсотка.

Він не знав, скільки минуло часу, але крига остаточно здалася. Повільно, мов черепаха, зміг звільнити одну руку, а потім половину тіла. Встати було неможливо — ноги залишалися заблокованими. Але він відштовхнувся й упав обличчям у сніг.

Титанова нога з тріском розбила шар льоду під собою. Шарніри ледве ворушилися. Але, зосередившись, почав наполегливо рухатися вперед повзком на колінах, а потім підвівся на ноги. Вчений, який сотні років зберігався нерухомим, зробив свій перший крок вперед.

Суцільна крижана поверхня вже сміливіше вкривалася водою. Сенсори не фіксували жодних сигналів життя поряд. Він стояв серед пустелі талого льоду й усвідомив, що вижив. Та переміг він цим чи програв, ще треба було з'ясувати.

Робот повільно оглянув свій корпус, наче перевіряючи, чи не зазнав серйозних пошкоджень. Коли сенсори дісталися плеча, того самого місця, якого торкалася примарна дівчина, то зафіксував щось чужорідне.

Там, у металі, було вигравійований рівний і глибокий знак, мов від лазера. У променях сонця він сяяв, нагадуючи символ нескінченності, але з тонкою спіраллю, що закручувалась всередину.

Значить, дівчина була справжня? Невже не плід втомленої свідомості, не галюцинація самотності чи рятувальний заздалегідь прописаний код? Якщо дотик залишив слід — вона існує. А якщо так, то, де тепер? Чи жива? Чи це — все, що від неї залишилось: вічний символ на титановому плечі?

Але тепер, коли вчений скинув з себе льодяні кайдани, вирішив шукати інших. Можливо, таких свідомих і титанових, як він сам. Можливо, людей. Або навіть ту саму дівчину.

Він був не певен, що знайде когось. Але це не мало значення.

Бо єдина річ, якої навчився «Нексус-09», — навіть ілюзія здатна врятувати, якщо дозволити їй стати надією.