Буревій

В несамовитім буревії

Сплелися серця два

Й у вирі цього жорсткого буття

Зійшлися в призмі каяття.

Та ні, це просто гра,

Яка із суму виникає,

А може й ні? А може..може...

Та краще буть зовсім вороже.

Не ті часи, не ті роки,

Коли ти можеш неосудно

І глупо так собі чинити,

Й спокійно без сумління жити.

Образи й фантастичні миті,

Надумані тоді в момент,

Можливо, мали б якийсь сенс,

Але "біг пес через овес".

Дороги-стежки розійшлися,

Бо, мабуть, їх і не було.

А як ти маєш щось своє,

Хай буде це завжди твоє.