«Не обіцяй мені раю»

Не обіцяй мені раю на ранок,

Не шепчи про безгрішні світанки.

Я ж і сам колись п’яний по барах

Заблукав у чужих забаганках.

Я не кращий — пив і лукавив,

І любив не душею — лиш тілом.

І в душі моїй, вітром блукала

Порожнеча чужого похмілля.

Ти говориш, що вийдеш з туману —

Та чи зможеш ніч відпустити?

Без отих засмучених думок,

Що навчилися в крові тремтіти?

Я не вірю в спасіння у слові.

Я боюсь — опинитись слабким.

Ці прокурені, мокрі жінки

Назавжди оселились в мені.

Не даруй мені ролі героя,

Не ховайся в тіні балачок.

Я ж такий, як і ти — вечоровий,

Неспокійний, справжній, живий.

Тільки знай: не зраджу в біді,

Не продам у п’яній розмові.

Бо і я — з тих нічних, де завжди

Пахне болем, ризиком і кров’ю.

Але як поклянешся — не зрадь.

Як в очах моїх схочеш утонути —

Я з тобою — у всюди, завжди.

Лиш не смій — забути: кохаєш.